Простак

Пан суддя, що завжди зачаровував чужинцiв, хоч би де натрапляв на них, i був найбiльший на всю округу розпитувач, сказав йому, широко роззявляючи рота:

– Пане, як ви зветесь?

– Мене завжди називали Простаком, – вiдповiв гуронець, – в Англii це iм'я за мною залишилося, бо я завжди говорю вiдверто те, що думаю, i роблю все, що хочу.

– А як же, гуронцем бувши, могли ви, пане, опинитися в Англii?

– Мене туди привезли. В однiй бiйцi англiйцi взяли мене в полон, пiсля того як я добре боронився, i англiйцi, дуже люблячи вiдважнiсть i бувши такi самi поряднi люди, як i ми, запропонували менi або повернутися до своiх батькiв, або поiхати до Англii; я погодився на останне, вiд природи страшенно люблю подорожувати.

– Але ж, пане, – сказав суддя своiм урочистим тоном, – як могли ви отак покинути батька й матiр?

– Я нiколи не знав нi батька, нi матерi, – сказав чужинець.

Це зворушило товариство, i всi проказували:

– Нi батька, нi матерi!

– Ми будемо йому замiсть них, – сказала господиня дому до свого брата прiора.

 – Який милий оцей пан гуронець!

Простак подякував iй з благородною i гордою сердечнiстю i дав зрозумiти, що не мае потреби нi в чому.

– Я помiчаю, пане Простак, – сказав поважний суддя, – що ви краще розмовляете французькою мовою, нiж то властиво гуронцям.

– Один француз, – сказав той, – якого полонили за мого раннього дитинства в Гуронii й до якого я ставився з великою приязню, навчив мене цiеi мови; я дуже швидко навчаюся того, чого хочу навчитися.

Приiхавши до Плiмута, я зустрiв одного з ваших французiв-утiкачiв, яких ви звете гугенотами,[12 - Пiсля скасування Нантського едикту багато французьких протестантiв (гугенотiв) покинули краiну.] не знаю вже чому. З ним я зробив деякий поступ у знаннi вашоi мови. І щойно я змiг вiльно висловлюватися, поiхав подивитися на вашу краiну, бо я таки люблю французiв, коли вони не задають менi надто багато запитань.

Абат Сент-Ів, не зважаючи на це тонке попередження, запитав у нього, яка з трьох мов найбiльше подобаеться йому: гуронська, англiйська чи французька.

– Безперечно, гуронська, – вiдповiв Простак.

– Чи ж це можливо?! – вигукнула м-ль де Керкабон. – Я завжди думала, що французька мова найкраща з усiх мов, пiсля нижньобретонськоi.

Це призвело до того, що почали запитувати в Простака, як по-гуронському сказати «тютюн», i вiн вiдповiв: «тайя»; як сказати «iсти», i вiн вiдповiв: «ессентен».