Антологія української готичної прози. Том 1

Коли ж його на вольнiй або на вечорницях потасують добре… бо таке задьорне собi, що до усякого так у вiчi лiзе, як тая оса, так i зчепиться; ну, то й звiсно, що йому щонайгiрше i доставалось. Та ще на лихо собi був такий невеличкий, хирлявий, та й сили не бiльш було, як у слiпоi поповоi кобили, що було не здужае у Пилипiвку попiвських хаптурок по селу возити. Так з ким не зчепиться, то усяк його попiб’е. А иногдi проти лави один пiде, так тут вже достанеться йому на горiхи, пику йому порозбивають, волосся пообривають, одежу порозривають, та таких йому тусанiв надають, та так йому бельбахи повiдбивають, що насилу удосвiта додому долiзе.

Так що ж бо! Перед хазяiном вiдбрешеться: то нiччю роя ловив, так бджоли йому пику покусали; то вiдьма приходила нiччю хазяйських коров доiти, а вiн почав вiдгонити, а вона перекинулась собакою та кинулась на нього i одежу йому порвала i усього подряпала. То, було, старий i вiрить i гоiть його, та ще вiд переляку, щоб не напав переполох, i горiлочкою його пiдпоюе. От нашому Нечипору i на руку ковiнька! Лежить на печi, та оха, та горiлочку потягуе, а усi коло нього панькаються.

А що нiхто й не знав, що вiн таке ледащо i таки зовсiм нероба, то й оддали за нього Прiську. А як пiсля сього незабаром вмер i у неi батько, а там i мати, то й остався наш Нечипiр сам собi господарем.

Недовго ж нагосподарював. У три годи рiшивсь зовсiм. Що була скотинка, позбував, земельку позакладував, а грошики попропивав, а що було опрiч того, те вiд недогляду попропадало само… П’е та краде, б’еться та позиваеться; а звiсно, що тiльки пiдеш з жалобами та з позивками, то вже й десяцькому дай, соцькому дай, писарю дай, отаману дай, а все-таки до волостi вiдопруть (не iм же одним хлiб iсти); а як, не дай Боже! та у ту пору набiжить засiдатель та, борони Боже лихого часу, з письмоводителем: так тогдi вже й зовсiм пропав! Пишуть-пишуть, беруть-беруть, та тiльки тогдi пустять, як вже нiчого й взяти; а то, коли зостались якi вишкварки, так iще у суд запровадять, – ну! там уже i амiнь.

Так чи надовго ж то Нечипоровi, при його дурнiй головi, стало усеi тестевоi худоби? Фiть-фiть! Пiшла по добрим людям та по шиночкам, а вiн звiвсь нiнащо.

Сердешна Прiська викупала його не десять разiв i iз-пiд калавуру, i iз колоди, а раз прийшлося i з острога викупати. Вже який би не був, а усе вiн iй муж, нiгде було дiтись. А через таке лихо попереводила i в себе, що було у скринi iз хорошоi одежi, i намисто, i дукати, i хрести, i усякую худобу.