Антологія української готичної прози. Том 1

Нате ж! – Та й став розщипувати вареник i приказуе: – Отсе одному, отсе другому, отсе третьому…

– Кукурiку! – заспiвав пiвень…

Шарасть! Розсипались нашi мерцi, i кiстки забряжчали, неначе хто мiшок п’ятакiв висипав!..

Дивиться Нечипiр: нема нi отця Микити, нi пана дяка, нi старих, нi молодих, нi дiвчат, нi парубкiв… зостались самi гроби на кладовищi, як i учора були.

– Цур палiчча! – закричав Нечипiр, сее бачачи. Се ж вiн знарошне iх до третiх пiвнiв i манив, бо чув вiд старих людей, що тiльки самi чортяки вiд першого пiвня щезають; а що вiдьми, мерцi, упирi, вовкулаки i усяка нечисть шляються до других, а иншi i до третiх пiвнiв.

– Фiть, фiть! – подивившись по усiм усюдам, чи не зоставсь котрий на сiм свiтi, Нечипiр посвистав та й каже: – А що? наiлись вареникiв? Не здивуйте. Мусили мене занапастить, тепер натщесерце спочивайте, та вже бiльш мене не заманите… Що ж менi тепер робити? Пiти додому, жiнка не повiрить, що iй буду розказувати, та ще й попiб’е, думаючи, що, може, я де по шинках ходив.

От собi прилiг на горбику, якраз бiля хвiртки, куди народ у цвинтар йде, згорнувсь та й захрiп собi гарненько.

Спав-спав, аж ось чуе, що його сiпають i таскають то сюди, то туди. От йому i здаеться, що се його мерцi рвуть на шматки, та спросоння давай якомога кричати: «кукурiку» та «кукурiку!», щоб мерцi щезли вiд нього та порозсипались, думаючи, що то пiвень кричить! Далi чуе, що круг нього люди возяться та регочуться, i хоч його й смикають, та не рвуть на шматки, а ще й говорять:

– Нечипоре!.

От вiн очима – луп! аж – зирк! перед ним пiп… та вже не отець Микита, а отець Павло, живий пiп, i дяк, пан Степан, i усi люди, скiльки iх тут нi бачить, усе живi люди, i сусiди, i приятелi його; а тут i писар з ратушi, з котрим вiн учора добре заговляв.

Устав наш сердека i очi продира, i чухаеться, i не зна, що йому казати, що його i пiп i уся громада лають, i п’яницею узивають, i що цiлу нiч шлявся, та так, де припало, там i валяеться.

– Але, п’яниця! – далi, надумавшись, каже iм Нечипiр. – Тут не п’яниця, а ось менi яке привидiння було. Ось слухайте лишень i ви, панотче, i ви, люди добрi.