Антологія української готичної прози. Том 1

То трохи було Нечипiр проспав свiй хмiль, а тепер як розглядiв, у якiй вiн кумпанii опинився, так i увесь хмiль пропав i стало його трусити, мов на лихоманку, а циганський пiт так i пройма… А то ж i не страшно, скажете, щоб живому чоловiковi та попастись меж мерцiв? Чого тут доброго ждати? Зовсiм видюща смерть!

Погляда наш Нечипiр сюди, туди, дяк собi чита, а парахвiяни, як звичайно, тим часом куняють… От Нечипiр i здумав утекти вiд них, та й став вiдступатись крадькома, та усе до дверей ближче, усе ближче, вже кат бери i шапку, аби б голову цiлу додому донести, бо, як там кажуть, не до поросят, коли свиню смалять, i тiльки що вiдступивсь геть-геть, аж панотець гульк iз вiвтаря… А хто ж то й панотець? Отець Микита, що годiв з десяток, або троха ще й не бiльш, як вже вмер!

От вийшовши вiн i каже:

– А нуте, панове-миряни, годi дрiмати: от дяк уже дочитуе до кiнця, скоро випущу.

Прочхались мерцi. Хто протира очi, у кого е, а хто тiльки кiстлявим пальцем проштрикуе у носi ямки, замiсть кабаки, та й чхне.

Нечипiр дума: «Тепер не можна i втекти, щоб халепи вiд них не було. Недовго достояти, побачу, що вони тут робитимуть».

Аж ось пан Олексiй покинув читати, та як загугнить зо своiми школярами, та усе-таки з мертвецями, та неначе з бочки як загули: «Христос воскресе!», а отець Микита собi туди ж пiдтягуе, та й пiшов по церквi кадилом кадити, а народ як став вiд нього вiдступатись, так так i чути, як кiстки хрустять.

Слуха Нечипiр сю iх церемонiю та й дума: «Оттак ти на пущання погуляй, як нашi мерцi, що з перепою забули, який сьогоднi й день.

Я добре п’яний був, а вони, мабуть, ще i гiрш мене. Я таки тямлю, що тепер пiст тiльки ще починаеться, а iм здаеться, що тепер Великдень. От не п’янi учора були? Замiсть говiння Великдень справляють! Справдi, що з глузду поспивались, лежачи собi без усякоi роботи».

Спiва дяк, аж за боки беручись, а отець Микита пiдiйшов до нього та й каже:

– Не все лишень виспiвуй, покидай дробину на той свiт ченцям на манастирi, бо вже нерано.

От пан Олексiй сюди-туди мах, i «во утрие iзбивах» якраз поспiло та й закiнчив. А отець Микита вийшов та й каже:

– Слухайте, панове-миряни! Тепер христосуйтесь, та бережненько, щоб кiстка об кiстку останнiх не порозбивали. Та й не розходьтесь: бо тепер нам не як торiк, що натщесерце полягали по домовинах i нiчим було розговiтись. От з того свiту чоловiк до нас на празник прийшов i вареникiв принiс, так вiн роздiлить на усю братiю.