Вигнання в Рай. Роман

 – Сьогоднi, коли тебе не було вдома, до нас Оля Бабенко заходила, просила, щоб ви, тату, завтра зайшли до них пiсля закiнчення шкiльних занять, бо щось там з ii Миколкою в школi знову негаразд.

– Так, так, добре, зайду, обов’язково зайду, розумiете, – звернувся отець Михайло до Сергiя, – Оля – мати одиначка, а синок ii Миколка – взагалi то добра дитина, але ж безбатченко, i все таке iнше. Одне слово, все в нього негаразди якiсь трапляються, от i доводиться кожного разу розбиратися й налагоджувати справу.

– А ще, – Оксана пройшла кiмнатою до вiкон, щоб закрити жалюзi, i Сергiй не змiг вiдiрвати очей вiд неймовiрноi гармонiйностi ii стрункоi фiгури, так вдало пiдкресленоi сукнею, – заходив Іван Скиба, щось там у нього з приватизацiею його земельноi дiлянки не ладнаеться, в районi щось усе тягнуть.

– Знаю я, що вони там тягнуть, – на обличчi отця Михайла з’явився, доки ще не бачений Сергiем, вираз якоiсь сувороi завзятостi. – Доведеться завтра з самого ранку в район iхати. Розумiете, – вiн знову звернувся до Сергiя, – як тiльки комусь iз моiх прихожан треба вирiшити якусь нагальну справу, а начальство, як зараз водиться, починае крутити, самi розумiете з якою метою, то прихожани звертаються до мене, i тодi вже менi доводиться спiлкуватися з цим начальством, бо начальство це, принаймнi в нашому районi, не наважуеться вимагати в мене хабарiв – все ж таки в кожному кабiнетi, яка не яка, а iконка таки стоiть.

Сергiевi раптом стало так свiтло на душi, так свiтло стало раптом у кiмнатi, наче це не електричне освiтлення увiмкнули, а просто стало свiтло вiд цих свiтлих душ, вiд цих свiтлих думок i намiрiв, вiд цих свiтлих справ. Його погляд зупинився на досить великих розмiрiв свiтлинi, з якоi на нього дивилася русоволоса красуня, дуже схожа на Оксану, але старша вiком – Сергiй вiдразу зрозумiв, що це Оксанина мати, i це чомусь вiдразу якимось недовiдомим чином зрiднило його з цим домом i з цими людьми, так наче жiнка на свiтлинi подивилася на Сергiя, схвально схиливши голову й довiрливо посмiхнувшись.

– А ви знаете, отче, я дуже радий, що я приiхав до вас, – з раптовою вiдвертiстю випалив Сергiй, на що всi лише радiсно посмiхнулися.