Вигнання в Рай. Роман

«Та й взагалi, – думав вiн собi, – автомобiль в наш час – це ж не розкiш, а засiб пересування, i мати автомобiль в наш час – це, взагалi то, те ж саме, що мати, наприклад, холодильник, чи телевiзор, це просто необхiдна в домi рiч», – старався Сергiй сам себе переконати й погамувати неприемне почуття, що вiн нiбито у чомусь незаслужено звинуватив достойну людину, але тут же подумки розсмiявся над своiми переконуваннями самого себе, згадавши, що це якраз його мама такими самими словами переконувала самого Сергiя, умовляючи придбати хоч якийсь автомобiль, а вiн у вiдповiдь на це незворушно доводив, що в час, коли весь народ, можна сказати, бiдуе, мати всiлякi розкошi, в тому числi й автомобiль, просто непристойно.

Мабуть мама таки була права, називаючи Сергiя занадто вже вимогливим до людськоi природи, i доводячи, що такий його юнацький максималiзм просто таки не личить такому дорослому, можна сказати, вже в лiтах, чоловiковi.

– … То ти чуеш, що я тобi кажу, – вивiв Сергiя з його легкоi задуми голос Горпини Степанiвни, – чи про що ти зараз оце думаеш?

– Так, так, вибачте, Горпино Степанiвно, задумався трохи, це зi мною бувае iнодi.

Але нам, художникам, таке треба вибачати, самi розумiете. Так що ви менi хотiли сказати?

– Та я кажу, що залишайся в мене жити, поки будеш у нас. Мiсця в мене в хатi вистачае, iсти-пити е що, та й молочко, що тобi так сподобалося поряд, i храм тут таки пiд боком, та ще й тут таки поряд, – бабуся показала рукою, – просто перейдеш дорiжкою через мiй город – i Днiпро, купайся скiльки завгодно.

– Так, так умови просто чудовi, що там i казати, – завагався якось Сергiй. – Я б, звичайно, не проти.

– То в чому ж рiч? – бабця помiтила його нерiшучiсть.

– Просто, розумiете, я взагалi то думав зупинитися в отця Михайла. Наскiльки я зрозумiв з нашоi з ним розмови, вiн теж такоi думки, вiн же одинак, живе самотою, як я зрозумiв? Це по-перше. А по-друге, ви ж самi, Горпино Степанiвно, говорили, що до вас приiжджають вашi рiднi, щоб допомогти вам по господарству – чи не заважатиму я в такому разi iм i вам?

– Он ти про що.

То щодо отця Михайла, вiн дiйсно таки одинак, як померла його дружина, Ольга Петрiвна, то з тих пiр Михайло Архипович, отця Михайла нашого, якщо не знаеш, звати так, Михайло Архипович Князенко.

– Так, так, звичайно, знаю.

– Так от, вiн, виходить так що й справдi одинак. Але ж покiйна його дружина залишила Михайловi Архиповичу донечку, Оксану.