Вигнання в Рай. Роман

Пiсля такого обiду грiх було б працювати абияк, – вiн пiдсунув миску духмяного борщу ближче i почав з апетитом iсти. – А ви ж, бабуню, чого не iсте? – вiдiрвався вiн на мить вiд миски.

– Та я сьогоднi й поснiдала нiвроку, та й поки готувала обiд ще пiд’iла, та й взагалi, скiльки там менi, старiй бабi, треба. Ти не переймайся й не вiдволiкайся, iж.

Як кажуть, апетит приходить пiд час iди – Сергiй пiд час обiду ще раз пiдтвердив цю iстину.

– Оце так наiвся, – вiдхилився вiн на спинку стiльця, допиваючи вже молоко, – давно вже так не наiдався.

– Так, корови у мене дiйсно немае, стара я вже та немiчна, щоб корову тримати, хоча колись iз Йосипом Миколайовичем i корiвку теж тримали, а як приставився мiй господар, то я корiвку i продала, зате у сусiдiв корiв поки що, слава Богу, вистачае. Ось це, – показала бабуся на глечик з молоком, з якого ii гiсть наливав собi ще один кухоль, – я взяла у своеi таки сусiдки, Мотрi Микитiвни, що поряд зi мною й живе.

– Подобаеться, ой подобаеться, – задоволено прицмокнув Сергiй, допиваючи другий кухоль молока, – духмяне та смачне, аж солодке, мабуть, свiже.

– А як же, звичайно свiже, iншого в нас не бувае. Та й трава ж свiжа пiшла на пасовищах, так що молоко зараз дiйсно таки гарне. Отже, якщо тобi й справдi подобаеться молоко Мотиноi корови, то можна тепер буде брати в неi молоко для тебе, поки ти будеш тут працювати. Тим бiльше, що, – Горпина Степанiвна з якоюсь доброзичливою хитринкою глянула на Сергiя, – коли я вже хотiла Мотрi заплатити за молоко, то вона з мене грошей таки не взяла…

– Чому це? – здивувався Сергiй.

– Та коли я iй розповiла, – доброзичлива селянська хитринка знову з’явилася в посмiшцi бабусi, – що це для тебе, тобто для того самого художника, що оце вже й приiхав i буде вже розписувати наш храм, i що зараз ти оце якраз у мене… Та ще коли розповiла, який ти на справдi, що приiхав ти електричкою, i за розпис храму грошей не заломив стiльки, що, ого-го!.

– Горпино Степанiвно, Горпино Степанiвно… – докiрливо похитав головою Сергiй. – То це ви вже, значить, бабi Мотрi, баба Мотря бабi Парасцi, i так далi. То, мабуть, вже все село знае про мене?

– А що тут такого, – трохи навiть ображено вiдповiла бабця, – ти що хотiв тут жити, працювати й щоб нiхто нiколи не дiзнався про твою тут присутнiсть?

– Та нi, ви пробачте, якщо я вас образив.