Вигнання в Рай. Роман

»

– А може вам допомогти? – крикнув Сергiй, коли побачив, як баба Горпина, дiставши з вiдiмкнутоi нею пiдсобки нехитре причандалля для прибирання, почала пiдмiтати красиво викладений тротуарною плиткою при-церковний майданчик, до якого вела, викладена такою ж красивою плиткою дорiжка вiд самого центру села. Нi церква, нi майданчик не були огородженi, навпаки, навколо церкви, пiд деревами, що росли поряд, стояли красивi лави, на яких завжди всякий мiг би посидiти й вiдпочити, милуючись храмом i думаючи про Бога. І хоча смiтити бiля святого мiсця навряд чи хто наважився б, та все ж ознаки щоденноi присутностi тут людей були помiтнi, й баба Горпина щодня знову й знову приводила тут все до ладу: «наводила красу Божу», – як вона сама говорила.

– Нащо ж ти менi ще допомагати будеш, – говорила Горпина Степанiвна до Сергiя, одночасно пiдмiтаючи навколо церкви, – я сама ж бо допомагаю Господу, i це для мене не тяжка робота, а велика радiсть i щастя, за це Господь, може, й дае менi вiку й здоров’я. А ти, допоможу, допоможу…

2

– Ось i моi хороми, – обвела поглядом баба Горпина свое обiйстя, коли, закiнчивши прибирання церкви, пiдвела Сергiя до своеi хати, обнесеноi шиферною загородою.

 – Та заходь, не бiйся, – махнула вона рукою на маленького цуцика, який вискочив через вiдчинену бабцею хвiртку i кинувся з гавкотом до Сергiя, вiд чого той мимовiльно сахнувся, – Кузько у мене добрий песик, вiн нiкого не кусае, вiн у нас тiльки гавкае, чи не так, Кузько? – Кузько у вiдповiдь перестав гавкати i закивав хвостиком.

– Кузько, Кузько, гарний песик, – Сергiй нахилився i погладив рудi кучерi песика, що пiдбiг i зацiкавлено обнюхував незнайомця, киваючи хвостом.

– Собаки вiдразу гарну людину чують, – задоволено промовила Горпина Степанiвна. – А Кузько менi ще й церкву охороняти допомагае, вiн, як i я, для грабiжникiв не надто страшний, але голосочок у нього нiвроку, як ти сам Сергiю, щойно переконався. Кузько як загавкае, так на все село чути.

– Так, так, голосочок у цiеi малечi нiчого собi, – погодився Сергiй погладжуючи песика, – я, щойно тiльки почув його гавкiт у дворi, як ми пiдiйшли, а хвiртка була ще зачинена, то подумав, що ви, Горпино Степанiвно, тримаете у себе для безпеки якогось солiдного собацюгу, а тодi дивлюся, вибiгае з двору ця дрiбнота.

– От, от, так i всi думають, коли ще не бачили Кузька, а тiльки чули його голосочок. Так, звичайно, подумають i злодii, якщо, не дай Боже, вони з’являться бiля церкви вночi.