Життя як сон. Одна людина – два життя

Хiба це не круто?! Тобто, просто вкладаючи в середньому, на п'ять рiзних матчiв по гривнi, ми в результатi отримаемо гарантовано вiсiм гривень. Це, звичайно, не десять, але це ж все одно вiдмiнно. Адже ми все рiвно в плюсi залишаемося!

Вася аж надто швидко загорiвся iдеею, та вiд передчуття одержуваного прибутку вiн просто сяяв на червневому сонцi. Дiма ж, на вiдмiну вiд нього, просто стояв i думав. У цiй бiзнес-iдеi щось було явно не так. І вже швидко вiн змiг знайти суттевий недолiк в планi свого товариша.

– А звiдки ти знаеш, що саме вiсiмдесят вiдсоткiв? – задумливо запитав Дiма.

– Ну як, ти ж сам сказав, що чотири з п'яти, а це вiсiмдесят вiдсоткiв.

З настiльки логiчним твердженням важко було посперечатися, але юнак все ж продовжував:

– А де гарантiя, що нiчого не змiниться, i завтра буде теж вiсiмдесят вiдсоткiв, а не шiстдесят, i не двадцять? Слухай, напевно, закриемо цю тему.

– Так, ти ж сам ii почав, – обурився Василь.

– І сам закриваю ii.

– Окей, як знаеш… – неохоче погодився зi своiм товаришем Вася.

 – А знаеш, до речi, як менi вдалося списати сьогоднi?

– Знаю, ти мiкрофон до рукава сорочки зсередини за допомогою скотча приклеiв, а навушник постiйно в лiвому вусi був, – на автоматi вiдповiв йому Дiма.

– Звiдки ти знаеш? Я ж тобi цього не говорив ще.

– У тому-то й рiч говорив ти менi. Ти про це вiдразу пiсля iспиту розповiдав учора, – Дiма був настiльки втомленим i виснаженим емоцiйно, що не помiтив, що знову сказав те, чого не повинен був знати.

Вася пiдняв брови вiд здивування i запитав:

– Вчора пiсля iспиту? Тобто, ти маеш на увазi, що в своему снi?

– Так, чорт, як же це все складно.

Всього тиждень, а то i того менше, зi мною це вiдбуваеться, а я вже заплутався, що повинен знати, а чого не повинен, що ти менi розповiдав, а чого не говорив. Якщо це триватиме ще стiльки ж, боюся, я просто не витримаю.

– Може тодi по келиху пива? Хоча б розслабишся, – запропонував Василь.

– Не сьогоднi. Ти, якщо хочеш, можеш сам випити, а я до гуртожитку зараз поiду.

Менi, вiдчуваю, потрiбно просто вiдпочити.

– І що ти пропонуеш? Менi тепер самому пити? Ти, дивись, алкоголiка з мене не роби.

– Та, я й не думав. Вибач, але менi дiйсно треба виспатися, – замореним голосом промовив Дiма.

– Ай, умовив ти мене. Значить, поiхали тодi по домiвках, – погодився Вася, i хлопцi попрямували до зупинки.

Глава 6. Церква

Незважаючи на постiйнi iспити, в Дiминому гуртожитку далеко не всi думали про навчання.