Життя як сон. Одна людина – два життя

Вася ж лише зрiдка перебивав, уважно слухаючи i дивуючись, почувши про цi незрозумiлi сни або не сни, що ще треба було вирiшити. Закiнчив свою розповiдь Дiма лише за другою пляшкою пива, не забувши додати в кiнцi iсторiю i про майже втрачений телефон, i про те, що нiяк не може чомусь додзвонитися до Лiзи. Вислухавши все i зробивши кiлька ковткiв пива, щоб переконатися, що розповiдь вже закiнчено, Вася, таке вiдчуття, вже був готовий винести свiй вердикт. Тим часом хлопцi вже пiдiйшли до Дiминого гуртожитку i вирiшили сiсти за столиками недалеко вiд нього.

– Все? А ти комусь ще дзвонити пробував? Може, у тебе просто мобiльний упав, там щось зламалося, i з якоiсь причини з нього взагалi не можна нiкому подзвонити. Набери мене.

Дiма слухняно набрав номер друга, однак виклик пiшов i незабаром телефон у кишенi того задзвонив.

– А тепер iще раз набери Лiзу, може вже все налагодилося, – таке враження, що iз усього розказаного останне зацiкавило Васю найбiльше.

Дiма вже в черговий раз зателефонував коханiй, але виклик все одно не йшов.

– Ось бачиш, нiчого, щоб йому пусто було! Та й чому, зрештою, з усього, що я розповiв, тебе зацiкавило тiльки останне, найменш цiкаве?

– Тому що, Дiмон, це останне ми якраз i можемо зараз вирiшити. А над iншим будемо потiм вже думати. Ти ж не забув, що я тобi постiйно говорю? Проблеми треба вирiшувати в мiру iх надходження. Так що, спробуй тепер ii набрати з мого телефону. Якщо й цього разу не вийде, значить це щось у неi з телефоном сталося, – запевнив його Василь.

– Та не думаю, адже тодi б сказали, що абонент знаходиться поза зоною покриття, а там мовчали, навiть гудкiв не було, – спробував заперечити Дiма, але його друг як завше був непереконливим.

– Це ж МТС, ти що, хотiв вiд них нормального зв'язку? На, телефонуй, i нiчого вiдмовлятися, – з цими словами Вася простягнув Дiмi свiй телефон. Той переписав Лiзин номер i натиснув кнопку «викликати».

– О, з твого пiшли гудки! – вже через декiлька секунд радiсно вигукнув Дiма.

Але не встиг Василь нiчого вiдповiсти, як Лiза вже взяла слухавку.

– Алло? – зазвучав iз динамiку телефону ii голос. – Хто це?

– Привiт, Лiз. Це я, Дiма, просто… – i не встиг хлопець закiнчити свою фразу, як Лiза перебила його.

– Що, приiхав до Донецька i тепер будеш менi дзвонити з телефонiв всiх своiх друзiв? Я ж тебе просила нормально – залиш мене, i думала, що, може, ще ми коли-небудь i будемо зустрiчатися.