Мільйонна могила

Тепер бачите до чого дiйшло.

– Мiлiцiонер, не перебиваючи, уважно вислухав жiнку до кiнця, потiм подав листок паперу та ручку i сказав:

– Напишiть все про що менi розповiли.

Сам вийшов до мене. Зробив аж три непродуманих ходи. Прийшлось йому здати партiю. Жiнка закiнчила i чекала на нього. Я чув як вони прощались.

– Справi дамо хiд та ще й договiр перевiримо. – Сказав старший лейтенант. Жiнка вийшла з кабiнету, а по коридору йшла майже пiдстрибом на радощах, що знайшла справедливiсть.

Викликали Оруджева.

– Поступила заява про те, – байдужо, спроквола заговорив Осипов, – що ви займаетесь мужеложством.

Оруджев спокiйнiсiнько, тiльки трiшечки почервонiвши, певне, вiд сорому, вислухав заяву, яка тепер в руках мiлiцiянта перетворилась в документ, безпечно запитав:

– Хто бачив? Хто пiдтвердить? Я такi справи при свiдках не роблю.

– Тут i пiдтверджувати нiчого не потрiбно. Посвiдчать, що вона заходила до вас, що ви зустрiчались. Все iнше докаже експертиза.

– Слушай, дорогой, – лагiдним змовницьким тоном заговорив Оруджев пiсля невеличкоi паузи. – Як зробити так, щоб моя ганьба не дiйшла до Кавказу. Для цього нiчого не пошкодую.

– Важко таке зробити. Судмедексперта я давно знаю, мiй друг.

– Вiн не згодиться знищити експертизу.

– Е нi, дорогенький, за хорошi грошi все можливо.

Подальшу розмову я не чув тому що дверi Осипов перевiрив i закрив щiльнiше. Навiть шторки за ними зсунулись. Через деякий час я побачив Оруджева через вiкно. Вiн iшов вулицею, жестикулював всiм тiлом, протестуючи проти несправедливостi. Я стрибаючи до лiкарнi на обiд, почув бубонiння:

– Подарунки носив. Грошi i не малi платив! Чого iй ще потрiбно? (Певне, велика купа грошей поiхала в сторону мiлiцiонера, iнакше чого б людинi так переживати).

Коли я по обiдi прийшов до дiльницi, Осипов вiв бесiду з позивальницею.

– Я дав хiд вашiй справi. Посадимо цього мужеложця, але й вам прийдеться посидiти рокiв п’ять, а може й менше дадуть. Ви ж в заявi власною рукою написали, що вiн платив грошима та цiнними подарунками. Навiть першу суму назвали – сто карбованцiв.

Жiнка почала хватати ротом повiтря як риба викинута на берiг. Тим часом Осипов давив дальше.