Мільйонна могила

Інструктор вiдчув пекучу бiль в руцi, нiби шкiра з м’язами вiдокремлювалась вiд кiсток.

– Якщо не попроситися, то цей парубiйко зламае менi руку легеньким порухом.

Прийдеться проситись. Вiн глянув у глибоко посадженi серйознi очi, якомога твердiше мовив:

– Пусти.

– Нашого Танаса з дитинства нiхто не мiг вдарити. – Говорив з гордiстю сусiду по шерензi маленький коренастий юнак. – Тiльки вiн мiг збивати бджiл на льоту.

– З таким вояком треба говорити лише кулею. – Заявив iнструктор.

– Нiчого не вийде, – Непевно заперечив той самий юнак.

 – У них дома i рушниця, i гвинтiвка, i наган. Танас дуже влучно стрiляе, попадае навiть в падiннi.

Інструктор дослухався до слiв широкоплечого юнака.

– Покажiть як ви попадаете в падiннi. – Попрохав iнструктор.

Танас пiдiйшов до крислатого бука, кинув на гiлку носовичка, вiдмiряв вiд нього двадцять крокiв. Десь з пiд поли витяг свого нагана, зник в кущах. Раптово вискочив з кущiв, побiг по галявинi, на мiтцi впав. Пiдчас падiння сухо трiснув пострiл.

Інструктор побiг до носовичка. В самому вуголочку зяяла дiрка. Потiм вiн в задумi, акуратно, як мiшень повiсив хустинку на гiллi i м’яко наказав:

– Стрельнiть ще раз пане… Танасе. – Якби не пiдказка, то, певне, не згадав би iм’я юнака. Друга дiрка появилась ближче до центру.

– Якщо ви всi такi, то менi тут робити нiчого. Я так не можу, хоча дещо вмiю. – Признався iнструктор.

– А ми такi. Умiемо сокирою махати, пилку тягати та всi вправно метаемо не топiрець, а ложки.

 – Була вiдповiдь. – Навiть в темнотi несемо до рота не до вуха.

– То вони мали лiс, землю, всяке добро, зброю також. Дехто з нас ii навiть не бачив. – – Розiйдись. Пометайте ложками. Пiсля снiданку збери хлопцiв на цьому самому мiсцi. – Наказав iнструктор одному з майбутнiх воякiв. – Ви ж, брате Танасе, ходiть зi мною. Пiсля бесiди iнструктор взявся за ручку. Танас бачив, як iнструктор написав коротесеньку записку: – ‘ посилаю до вас Теля ‘.

– Не пiдписав, навiть крапки пiсля написаного не поставив.

– Поставте крапку. – зауважив Танас. – Наш пан учитель за таку помилку задав би вам жару.

– Ого, ти, брате, ще й кмiтливий. Будуть з тебе люди. Про крапку розповiси Грабу.

Граб – Штеф’ юк зустрiв Танаса зацiкавленим поглядом. сiрих очей. Очi неначе говорили:

– Молодий наразi, зелений. Та пiсля кiлькох мiсяцiв нашоi боротьби почорнiе. Розмова велась пiд посвист смерiчок, якi журно похитували вершинами.