Мільйонна могила

Де ця iдеологiя пошириться, там i заганяють. Усуспiльнять ваше добро достеменно заберуть, як не тепер, то в четвер. Хоча обiцяють видати бiдним землю, та знай, обiцянка – цяцянка, а дурневi – радiсть. Запам’ятай i дiтям передай, у кого в руках земля, той i пан. Ой не скоро наш народ запанiе.

Танас знову поплентався в гори. Гаврило дивився на його зiщулену постать i подумав:

Все таки перемiг Осип’юк, життевi обставини на його боцi. Хлопець з характером.

Убивцю зроблять такого, яких мало свiт бачив.

Цього разу шум свого лiсу тiльки ятрив Танасовi душу .

Вiн пересiк гору, пiшов дальше. Додому вернувся перед ранком. Лiг на сiнi, але заснути не змiг.

– Пора працювати, – покликав батько, – вставай.

Танас тiльки вовком глипнув на батька, мовчки подався до лiсу. Батько бiгом до мами, вдвох до Гаврила. Було не до тонкощiв, тому жiнка ще на серединi сусiдового подвiр’я простогнала:

– Щось сталося iз старшеньким, неначе белени об’iвся.

Знову довго чухав Гаврило потилицю.

– Може й я трохи винен.

Бачите, дочекались москалiв. От я i сказав, що у вас мають все забрати до колгоспу.

Батько тiльки скрушно похитав головою.

Мати е мати. Поклала iжi в кошик, вiдв’язала пса i наказала йому:

– Шук, шук.

Собака побiг вперед, час вiд часу очiкуючи господарiв.

Знайшли Танаса сидячим на пеньку над потiчком. Той збiгав весело у долину, як i багато рокiв тому. Не було йому дiла до хлопця, почорнiлого, як ото опалене блискавкою дупласте дерево. Потiчок боявся лише землетрусiв та зсувiв.

Але дерева мiцно тримали землю та камiння з джерелом з якого вiн починався.

– Нехай тiльки заберуть! Я iм покажу i землю, i лiс, i хату. – Заскреготавши зубами, видихнув хлопець.

– Поiж, Танасику, може все ще обiйдеться.

Не обiйшлось. Забрали хату пiд сiльраду. Пообiцяли тимчасово, поки побудують примiщення в центрi села. Та Танас, зважаючи на думку вуйка Гаврила, розумiв це по – своему, мовляв, навiщо сiм’i двi оселi. Лiтня кухня чим не житло: пiч е, котел умуровано, помiстяться, хоча й буде жарко.

Та ще й присланий голова сiльради сказав, що всiм багачам за Радянськоi влади мае бути жарко.

Зник з села Осип’юк з ним з десяток хлопцiв, тому що покотилась чутка, що забиратимуть до Червоноi Армii.

Трусонуло землю, тiльки не всю, лише мiста i села. Довгi роки смертельна вiхола кружляла над свiтом. Вона знищувала на своему шляху все створене людьми. Просякла кров’ю земля прийняла мiльйони загиблих.