Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

Причому, Бог милував Іванка, не допустивши жодного разу прикрого випадку, коли б когось довелося позбавити життя, хоча й таке Іванко припускав у своiй щирiй вiрi, що попередньо позбавлена ним своiх статкiв людина, позбувшись життя, все ж потрапить до царства небесного – як не крути, а окрiм щирого й чистого милосердя й любовi до ближнього свого у помислах Іванка нiхто й нiколи нiчого б не вiднайшов: як кажуть, блаженнi праведнi…

Облагодiявши таким чином вже декiлькох нещасних власникiв зайвого майна, пiд час одного зi своiх благодiйних вчинкiв Іванко був спiйманий, як то кажуть, «на гарячому» i, «притиснутий до стiнки», розповiв усю правду, в усьому зiзнався щиро й вiдверто i за свою щирiсть i вiдвертiсть постраждав i був покараний, поповнивши ряди невинно постраждалих за правду i пiдтвердивши своею долею ту гiрку iстину, згiдно з якою не бувае такого доброго вчинку, за який тобi не вiдплатили б злом.

Далi Іванко був немилосердно засуджений неправедним судом i вiдправлений в мiсця, в яких збирали усiх подiбних до Іванка гнаних владою i суспiльством поборникiв справедливостi, серед яких були навiть найвидатнiшi адепти цього свободоправдовiрозахисного руху, про котрих говорили, що вони «в законi» i вiдбули вже не одну «ходку», серед яких Іванко, загартований спiлкуванням зi своiми однодумцями, ще сильнiше перейнявся благою справою спасiння ближнiх своiх вiд зла, не зважаючи на суспiльну жорстокiсть, з якою вiн був безжально переслiдуваний подiбно до всiх подвижникiв i страстотерпцiв з давнiх давен i до наших днiв.

Особливо ж вражала та невдячнiсть i хула, яку воздвигали на Іванка облагодiянi ним ближнi, яких вiн позбавив зла iхнiх зайвих багатств, приймаючи iхнi провини (акi агнець небесний) на самого себе, зробивши таким чином для цих грiшникiв майже реальним шанс потрапити не прямо в пекло, а принаймнi в чистилище, що зробило б цiлком вiрогiдною можливiсть iх наступного потрапляння в рай – чого вони повнiстю позбавили сами себе своею святотатственною невдячною хулою на самозреченi подвиги Іванка.

Звичайно, хтось може кинути Іванковi пред'яву, докоряючи йому, що вiн помилково надав занадто багато уваги лише одному з аспектiв грiховностi, а саме злочинним багатствам, залишивши поза увагою решту неозороi царини безмежного океану людськоi грiховностi. Можливо це й справедливо. Можливо, Іванко вiдчував покликання до подвижництва саме в цiй галузi грiховностi.