На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Зеров. Поховальний промовець» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Зеров. Поховальний промовець

Автор
Дата выхода
28 февраля 2020
🔍 Загляните за кулисы "Зеров. Поховальний промовець" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Зеров. Поховальний промовець" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Евгения Кужавская) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Соля – магічна істота, Перехресниця, може впливати на події життя людей. Незримі магічні зв’язки спрямовують Солю в товариство художників, поетів, музикантів. Це Київ 20-х років XX століття.
Славетні імена доби розстріляного відродження – Микола Зеров, Микола Хвильовий, Георгій Нарбут, Лесь Курбас, Павло Тичина. Неокласики, літературні дискусії, «Гарт», «ВАПЛІТЕ». Долі митців вирішуються як у видимих, так і у невидимих світах. Магія Перехресників переплітається з жорстокою реальністю тоталітарного сталінського режиму.
Є. Кужавська створила містично-реалістичний екскурс в українську історію. Постаті Зерова, його сучасників, події їхнього життя читач сприйматиме емоційно, класики постають живими людьми з почуттями, сумнівами, помилками.
📚 Читайте "Зеров. Поховальний промовець" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Зеров. Поховальний промовець", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
– Хтозна, можливо, твiй Перехресник не помiтив тебе через те страхiтливе вбрання, яке було на тобi в нашу першу зустрiч.
Соля мовчала, подумки проклинаючи бiсового естета, що дiстався iй в Перехресники. Тобто поки що – не дiстався.
– До речi, про Перехресникiв, – урештi наважилась вона.
Вирiшила: кращоi нагоди не дочекаеться, час розказати про хлопчину з газетами. Панi Вiкторiя завжди була стриманною i холодною у спiлкуваннi з Солею, вiдверто прискiпливою i iнодi жорстокою – з ученицями, ввiчливою, але недосяжною – у розмовi з клiентами.
– Що саме про Перехресникiв? – перепитала панi Вiкторiя.
Соля глибоко вдихнула i спробувала не дозувати iнформацiю, а видати все вiдразу:
– Я бачила Зустрiч на Перехрестi. Не свою. Бачила, як якийсь хлопець зустрiв свого Перехресника, – вона зробила паузу.
Оскiльки панi Вiкторiя зберiгала мовчання, продовжила:
– Спочатку я не розумiла, чому бачу якесь сяйво над тим чоловiком у плащi.
– Що було далi? – врештi мовила панi Вiкторiя.
– Вони привiталися, здаеться.
Як не дивно, пiсля того, як вона врештi розповiла тривожну iсторiю панi Вiкторii, iй полегшало.
– Коли це було?
Соля зморщила чоло, уявляючи, що зараз слухатиме не надто приемнi слова.
– Два тижнi тому. Коли приiздили Вiра з Мариною.
Панi Вiкторiя мовчки погладила рукою тканину, дiстала тонкi довгi ножницi з вiзерунчастим рукiв’ям iз шухляди столу. Ножицi зблиснули у свiтлi вмираючого вечiрнього сонця, що торкнуло своiм промiнням пiдвiконня в кiмнатi.
– Отже, часу в тебе ще менше, нiж я думала. Сукню пошиемо до завтра.
«Певно та сукня й вiд Апокалiпсису врятуе», – подумки закотила очi Соля.
– Не врятуе, – спокiйно мовила Вiкторiя, – але зустрiти Судний день у нiй буде не соромно.






