Ангел наш добрий – Мати Софія

Пiдтягують дужi чоловiчi голоси: дядьки, впоравшись, як i батько, несуть до хати мороз, обтрушуються вiд снiгу, всiдаються бiля печi на оберемки пахучоi соломи, якi з раннього вечора принiс Андрiй (щоб нагрiлася i не була такою зимною)

Як же радiсно i гарно чути, як дзвенить i переливаеться над усiма голосами срiблом високий чистий голос мами Олександри!

Софiйка з Павлом, вмостившись на печi, i собi тихенько пiдтягують, бо вже всi пiснi добре знають i колядки теж.

І хоч у школi вчителi кажуть, що Бога немае i учням не можна колядувати, дiти Волосенкiв дуже ждуть Рiздва, щоб побiгати по хутору, поколядувати, а потiм i попосипати.

–

Яка ж шкода вiд того, що вони занесуть калача хрещеним батькам? Або заколядують? – не розумiють дiти. – Рiздвянi пiснi ж такi гарнi, що як на крилах пiдносять, коли iх чуеш або спiваеш.

–

Бога, дiти, немае, – сказала якось знову учням учителька. – І щоб нiхто iз вас бiльше не бiгав щедрувати i колядувати, бо поведу до директора. Релiгiя – опiум для народу.

–

Бога немае!? Як таке може бути, адже i тато, i мама, i дiдусь, i бабуся та й всi

рiднi моляться та надiються на нього. Не тiльки Софiйку але й бiльшiсть однокласникiв вразили такi слова вчительки. Вона ж для них найбiльший авторитет. Їхнi маленькi серця не хотiли змиритися з тим, що у них вiдбирають наймилосерднiшого Бога та наймилi

ше свято – Колядку. Мудра матуся увечерi розповiла дитинi про те, що не завжди треба говорити те, що думаеш. Може, вчителька й сама вiрить у Бога, але мусить забороняти дiтям ходити колядувати, бо так потрiбно керiвництву району, держави.

ориться вдома, можна переказувати чужим людям та друзям: «Своя хата – покришка». Надалi вже нiхто з дiток у школi не торкався теми Бога, розкуркулення та деяких iнших, щоб не нашкодити родинi.

* * *

Бiлан Харитiн, Софiiн дiдусь, побудувався на хуторi неподалiк вiд дочок Ївги i Олександри, а дочка Настя вийшла замiж у сусiдне село – Чичиркозiвку, за вдiвця з п’ятьма дiтьми.

Син Гнат збудував гарну хату на центральнiй вулицi села. Жили усi дiти заможно, бо не цуралися важкоi працi, бiля землi ходили, як i належить хлiборобам.

Із ним та з дочками й зятями трудилися на своему – таки полi, а його було не багато – не мало: на Галечому 15 десятин та ще 5 лiсу вiд Калниболот.

Мав завжди 2-3 пари коней, за якими iздив аж у сусiднi губернii.