Поезія (1837 - 1847)

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяе,

Тебе не забудуть!

Праведная душе, прийми мою мову

Не мудру, та щиру, прийми, привiтай.

Не кинь сиротою, як кинув дiброви,

Прилини до мене хоть на одно слово

Та про Украiну менi заспiвай.

Нехай усмiхнеться серце на чужинi,

Хоть раз усмiхнеться, дивлючись, як ти

Всю славу козацьку за словом единим

Перенiс в убогу хату сироти.

Прилинь, сизий орле, бо я одинокий

Сирота на свiтi, в чужому краю.

Дивлюся на море широке, глибоке,

Поплив би на той бiк ? човна не дають.

Згадаю Енея, згадаю родину,

Згадаю, заплачу, як тая дитина.

А хвилi на той бiк iдуть та ревуть.

А може, я й темний, нiчого не бачу,

Злая доля, може, по тiм боцi плаче,

Сироту усюди люде осмiють.

Нехай би смiялись, та там море грае,

Там сонце, там мiсяць яснiше сiя,

Там з вiтром могила в степу розмовляе,

Там не одинокий був би з нею й я.

Праведная душе, прийми мою мову

Не мудру, та щиру, прийми, привiтай.

Не кинь сиротою, як кинув дiброви,

Прилини до мене хоч на одно слово

Та про Украiну менi заспiвай.

Н. МАРКЕВИЧУ

Бандуристе, орле сизий,

Добре тобi, брате,

Маеш крила, маеш силу,

Є коли лiтати.

Тепер летиш в Украiну,

Тебе виглядають.

Полетiв би за тобою,

Та хто привiтае?

Я й тут чужий, одинокий,

І на Украiнi

Я сирота, мiй голубе,

Як i на чужинi.

Чого ж серце б’еться, рветься?

Я там одинокий.

Одинокий… А Украйна!

А степи широкi!

Там повiе буйнесенький,

Як брат заговорить,

Там в широкiм полi воля,

Там синее море

Вигравае, хвалить Бога,

Тугу розганяе,

Там могили з буйним вiтром

В степу розмовляють,

Розмовляють сумуючи,

Отака iх мова:

«Було колись ? минулося,

Не вернеться знову».

Полетiв би, послухав би,

Заплакав би з ними.

Та ба, доля приборкала

Меж людьми чужими.

МАР’ЯНА-ЧЕРНИЦЯ

Оксанi К…ко

На пам’ять того, що давно минуло

Вiтер в гаi нагинае

Лозу i тополю,

Лама дуба, котить полем

Перекотиполе.

Так i доля: того лама,

Того нагинае;

Мене котить, а де спинить,

І сама не знае —

У якому краю мене заховають,

Де я прихилюся, навiки засну.

Коли нема щастя, нема талану,

Нема кого й кинуть, нiхто не згадае,

Не скаже хоть на смiх: «Нехай спочивае,

Тiлько його й долi, що рано заснув».