Поезія (1837 - 1847)

Тряси ж тебе трясця, Хомо!

Я не ляжу спати дома,

А до кума

До Наума

Пiду в клуню на солому.

Ануте, напилась!

Наша, наша придалась!

Червонiе хвартушина;

Роду чесного дитина».

Отак ордою йшли придани,

Спiвали п’янi; а Мар’яна

Крiзь тин дивилася на те,

Не додивилася, упала

І тяжко-тяжко заридала.

Таке-то лихо, i за те,

Що щиро любить. Тяжко, дiти,

Вiк одинокому прожить,

А ще гiрше, моi квiти,

Нерiвню в свiтi полюбить.

Дивiться на мене: я виплакав очi.

Менi iх не шкода, менi iх не жаль.

Нi на що дивиться: тi очi дiвочi…

Що колись… колись-то… Думи та печаль,

А бiльше нiчого не мав я й не маю,

А з грiшми такими тяжко в свiтi жить.

Пiд тином ночую, з вiтром розмовляю,

Соромляться люди у хату пустить

І привiтать словом старого калiку.

Укороти, Боже, молодого вiку

Тому, хто не мае талану любить.

Легше, моi любi, покриться землею,

Нiж ба[чить], як другий, багатий, старий,

Цiлуе за грошi, вiнчаеться з нею…

О Боже! мiй Боже! Волею Своею

Розбий мое тiло i душу розбий».

Заридав кобзар, заплакав

Слiпими очима.

Дивувалися дiвчата:

Вже смерть за плечима,

А вiн, слiпий, сивоусий,

Про колишне плаче.

Не дивуйтеся, дiвчата,

На старi козачi

Щирi сльози. То не роса

Вранцi при дорозi

На споришi i не вашi

Дуже дрiбнi сльози.

Наплакався. Струни рванi

Три перебирае.

«Аж до вечора Мар’яна

У темному гаю

Проплакала; прийшов Петрусь,

Вона розказала

Все, що чула од матерi

І що сама знала.

І не втерпiла, сказала,

Як п’янi придани

Йшли по улицi, спiвали.

«Мар’яно! Мар’яно!

Чом ти не убога! Чом я не багатий!

Чом у мене коней вороних нема?

Не питала б мати, де ходиш гуляти,

З ким коли стояла. Питала б сама,

Сама свого серця; дала б йому волю

Любить, кого знае. Я б тебе сховав

Далеко! далеко! щоб нiхто не знав,

Щоб нiхто не бачив, де витае доля,

Моя доля, мое щастя,

Ти, моя Мар’яно.

Чом не ти в сiрiй свитинi,

Чом я не в жупанi?»

А Мар’яна, як дитина

Без матерi, плаче.

Петро стоiть коло неi,

Нiчого не бачить —

Тiлько сльози Мар’янинi;

А сльози дiвочi

І серед дня лихо роблять.

А що ж серед ночi?

«Не плач, серце, есть у мене

І сила, i воля,

Люби мене, мое серце,

Найду свою долю.