Сповідь

…

… un berger

… s’engager

… sans danger

Et toujours l’еpine est sous la rose.[12 - Тiрсiсе, я не могла слухати твою сопiлку пiд в’язом: про це вже говорять у нашому селi. Серцю небезпечно аж так прихилятися до пастуха. І в троянди завжди е колючки (фр.).]

Я намагаюся збагнути, в чому полягае зворушлива чарiвнiсть, яку мае для мого серця ця пiсенька: це примха, якоi я не розумiю; але я геть не в змозi доспiвати ii до кiнця без того, щоб сльози не зупинили мене. Я сто разiв збирався написати до Парижа, аби менi знайшли решту слiв, якщо хтось iще пам’ятае iх.

Але я майже певен, що втiха, яку менi дае спогад про цю пiсеньку, зменшиться, коли я отримаю доказ того, що не лише моя бiдолашна тiтонька Сюзон, а й iншi спiвали ii.

Такi були першi вподобання початку мого життя: так почало формуватися чи виявлятися в менi мое серце, горде i нiжне водночас, i моя вдача, жiночна, але непогамовна, – вдача, що вiчно коливаеться мiж слабкiстю й мужнiстю, мiж знемогою й доблестю, аж до кiнця змушувала мене заходити у протирiччя iз самим собою i спричинилася до того, що i стриманiсть, i насолода, i задоволення, i розсудливiсть однаково вислизали вiд мене.

Процес мого виховання був перерваний нещастям, наслiдки якого вплинули на все мое життя. Мiй батько посварився з паном Готье, французьким капiтаном, який мав родичiв у Радi. У цього Готье, людини нахабноi i пiдлоi, кров заюшила з носа, i, щоб помститися батьковi, вiн звинуватив його в тому, що той оголив шпагу в мiстi.

Батьковi загрожувала в’язниця, i вiн вимагав, щоб туди ж, згiдно iз законом, спровадили i його обвинувача. Вiн не зумiв цього добитися i визнав за краще покинути Женеву й назавжди розлучитися з батькiвщиною, нiж поступитися в тому, що зачiпало його честь i свободу.

Я залишився на пiклуваннi дядька Бернара, що служив у той час на женевських укрiпленнях. Його старша дочка померла, але в нього залишався син мого вiку. Нас обох вiддали у Боссе,[13 - Боссе – селище на кордонi Францii та Швейцарii, година дороги вiд Женеви.

] у пансiон до пастора Ламберсье, щоб навчити латини та iнших дурничок, що звуться освiтою.

Два роки сiльського життя трохи пом’якшили мою римську твердiсть i повернули мене в дитинство. У Женевi, де мене не силували, я був посидючий i любив читання, що було майже единою моею розвагою. Навчання в Боссе змусило мене полюбити iгри, що стали вiдпочинком вiд занять.