Сповідь

Я вирiшив показати публiцi всього себе, i тому нiщо з мого життя не повинно залишатися темним або прихованим вiд неi; я постiйно мушу бути перед очима публiки, яка стежитиме за мною в усiх блуканнях мого серця, в усiх потаемних куточках мого життя. Хай вона нi на одну мить не втрачае мене з очей, аби, знайшовши в моiй розповiдi найменшу прогалину, найменшу порожнечу i запитавши: «Що вiн робить у цю хвилину?» – не звинуватити мене в небажаннi все сказати. Своiми розповiдями я дав чимало приводiв для лихослiв’я людей i не хочу посилювати його своiм мовчанням.

Моi невеликi заощадження зникли: я прохопився, i моя балакучiсть не залишила у збитку моiх провiдникiв. Панi Сабран знайшла спосiб вiдiбрати у мене все, аж до лощеноi срiбноi стрiчки, яку панi де Варенс подарувала менi для шпаги i про яку я шкодував найбiльше. Та й сама шпага перейшла б до iхнiх рук, аби я не вiдстояв ii. Вони справно утримували мене в дорозi, але при цьому обдерли мене як липку. Я прибув у Турин без верхнього одягу, без грошей, без бiлизни, дозволивши опiкуватися моею майбутньою блискучою кар’ерою лише своiм внутрiшнiм чеснотам.

Я рознiс за призначенням своi рекомендацiйнi листи, i мене вiдразу прийняли до притулку для новонавернених, щоб настановити в релiгii, за навернення в яку менi й призначалося утримання. Я пройшов через великi дверi iз залiзними гратами, якi замкнули за моею спиною, повернувши двiчi ключем. Такий початок здався менi радше значливим, нiж приемним, i змусив замислитися. Мене провели у досить простору кiмнату, в якiй з меблiв були лише дерев’яний аналой з великим розп’яттям та п’ятiрко дерев’яних стiльцiв, що здалися менi лакованими, але насправдi просто лиснiли вiд частого використання.

У цiй залi для зiбрань я зустрiв кiлькох своiх товаришiв по навчанню, на вигляд справжнiх бандитiв, бiльше схожих на прислужникiв диявола, нiж на майбутнiх дiтей Божих. Двое з цих негiдникiв були славонцями, що видавали себе за еврея i мавра. Вони призналися менi, що проводили життя, мандруючи по Іспанii та Італii, переходячи в християнство i хрестячись усюди, де тiльки це обiцяло хоч найменшу вигоду.

Вiдчинили iншi залiзнi дверi, що дiлили навпiл великий балкон, який виходив у двiр. Через цi дверi увiйшли нашi новонаверненi сестри, якi, як i я, готувалися народитися наново через урочисте зречення, а не через хрещення. Це були найбiльшi розпусницi й наймерзеннiшi шльондри, якi коли-небудь оскверняли надра Церкви. Лише одна з них здалася менi доволi гарненькою.