Сповідь

Це було за тиждень пiсля Іванового дня. Земля в усiй пишнотi свого вбрання виблискувала свiжою травою i квiтами, солов’i, перш нiж зовсiм припинити свiй спiв, неначе навмисне витьохкували особливо голосно, i всi птахи, хором прощаючись iз весною, прославляли народження нового прекрасного лiтнього дня – одного з тих днiв, що iх уже не помiчають у моему вiцi i яких нiколи не бачили в тiй сумнiй мiсцевостi, де я тепер живу.

Я не помiтив, як зайшов далеченько вiд мiста. Спека посилювалась, я прогулювався в затiнку дерев у невеликiй долинi, де протiкав струмок.

Раптом я почув позаду себе кiнський тупiт i дiвочi голоси. Дiвчата, здавалося, були чимось збентеженi, а проте смiялися вiд душi. Я обернувся, мене назвали на iм’я; пiдiйшов i побачив двох знайомих менi молодих персон: мадемуазель де Граффенрiд i мадемуазель Галлей. Не надто вправнi наiзницi, вони не знали, як змусити своiх коней перейти через струмок. Мадемуазель де Граффенрiд була уродженка Берна, молода, дуже мила дiвчина. Внаслiдок якогось легковажного вчинку, властивого ii вiку, вона опинилася далеко вiд своеi батькiвщини i наслiдувала приклад панi де Варенс, у якоi я iнодi зустрiчав ii. Не маючи, проте, пенсii, вона дуже зрадiла допомозi Галлей. Та вiдразу вiдчула до неi дружню прихильнiсть i вмовила свою матiр запросити ii як компаньйонку, поки iй не вдасться кудись влаштуватися. Мадемуазель Галлей була на рiк молодша i ще вродливiша, у нiй було щось нiжнiше, витонченiше: вона мала мiнiатюрну i цiлком сформовану фiгурку, що для дiвчини велика цiннiсть. Подруги нiжно любили одна одну, i добра вдача обох схиляла до думки, що iх союз не скоро розпадеться, якщо тiльки його не порушить який-небудь залицяльник. Вони сказали менi, що iдуть у Тун, до старовинного замку, що належить панi Галлей, i попросили мене допомогти iм змусити iхнiх коней перейти через струмок, оскiльки не могли впоратися з цим самотужки. Я хотiв був пiдхльоснути коней, але панночки злякалися, що конi хвицьнуть i вдарять мене, а iх скинуть iз сiдла. Тодi я вдався до iншого способу: взявши коня мадемуазель Галлей за вуздечку, я потягнув його за собою i перевiв через струмок, вода в якому дiставала менi до колiн; другий кiнь сам пiшов слiдом. Пiсля цього я хотiв, як дурень, розкланятися й пiти своею дорогою, але вони пошепотiлися, i мадемуазель де Граффенрiд сказала менi: «Нi-нi! Ви так просто вiд нас не втечете. Через нас ви промокли, i ми, по совiстi, маемо потурбуватися про те, щоб ви могли як слiд обсушитися.