Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Це не були крики, чи виття, чи гикання, чи ревiння, яких можна було сподiватися вiд голосових органiв чоловiка, – нi, це був просто непристойний, жахливий, принизливий вереск, так верещать жiнки, коли бачать привида або гусiнь. Страшно почути, як на свiтанку в печерi так верещить сильний, гладкий i вiдчайдушний чоловiк.

Я схопився, щоб побачити, що дiеться. Вождь Червоношкiрих сидiв у Бiлла на грудях, ухопивши однiею рукою його за волосся. У другiй руцi вiн тримав гострого ножа, яким ми звичайно рiзали бекон, i дiловито й недвозначно намагався зняти з Бiлла скальп, виконуючи вирок, який винiс йому напередоднi увечерi.

Я вiдiбрав у хлопчиська ножа i примусив його знову лягти. Проте саме з цього моменту дух Бiлла був зломлений. Вiн лiг на своему краю лiжка, одначе вiдтодi вже не склепив очей, поки хлопець був з нами. Я трохи задрiмав, але перед сходом сонця згадав, що Вождь Червоношкiрих обiцяв, як тiльки зiйде сонце, спалити мене на вогнищi. Я не нервував i не боявся, та все-таки пiдвiвся, закурив люльку i прихилився до скелi.

– Чого це ти так рано прокинувся, Семе? – спитав Бiлл.

– Я? – перепитую. – Щось у мене плече болить. Думаю, якщо посиджу, то, може, легше стане.

– Брехун ти, – каже Бiлл. – Ти боiшся. Вiн обiцяв спалити тебе, як зiйде сонце, i ти боiшся, що вiн це зробить. І зробив би, якби знайшов сiрника. Хiба це не жахливо, Семе? Невже ти думаеш, що хтось платитиме грошi за те, щоб повернути додому таке чортеня?

– Авжеж, – кажу я. – Саме таких хулiганiв батьки люблять до безтями.

Я зiйшов на вершину невисокоi гори й оглянув довколишню мiсцевiсть. З боку мiста я сподiвався побачити, як натовп дужих фермерiв, озброених косами та вилами, розшукуе пiдлих викрадачiв дiтей. А натомiсть уздрiв мирну картину, на якiй вирiзнявся тiльки якийсь орач iз сивим мулом. Нiхто не обмацував баграми дно рiчки, не видно було i вершникiв, якi роз’iжджали б туди й сюди, повiдомляючи безутiшних батькiв, що досi нiчого не знайдено.

– Може, ще не помiтили, що вовки вкрали нiжне ягнятко з кошари. Боже, допоможи вовкам! – сказав я i почав спускатися з гори на снiданок.

Пiдiйшовши до печери, я побачив, що Бiлл, важко дихаючи, притулився до скелi, а хлопець цiлиться в нього каменюкою, удвiчi бiльшою, нiж кокосовий горiх.