Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

А я розповiв вам нiчим не примiтну iсторiю про двох дурненьких дiтей, якi жили у восьмидоларовiй квартирi i зовсiм немудро пожертвували одне для одного найдорожчими своiми скарбами. Але до вiдома мудрецiв наших днiв слiд сказати, що з усiх, хто робив подарунки, цi двое були наймудрiшими. З усiх, хто приносить i приймае дари, наймудрiшими е тiльки такi, як вони. Це всюди так. Вони i е волхвами.

Коп i хорал

Сопi стурбовано засовався на своiй лавi у Медiсон-скверi. Коли дикi гуси скрикують ночами, пролiтаючи високо в небi, коли жiнки, якi не мають хутряних накидок, стають привiтнiшими до своiх чоловiкiв, коли Сопi починае стурбовано соватися на своiй лавi у парку, це означае, що зима не за горами.

Пожовклий лист упав на колiна Сопi. То була вiзитна картка Дiда Мороза. Вiн добрий до постiйних мешканцiв Медiсон-скверу i щоразу чесно попереджае про свiй прихiд. На перехрестi чотирьох вулиць вiн вручае свою вiзитну картку Пiвнiчному вiтровi, швейцаровi готелю «На свiжому повiтрi», щоб його пожильцi могли приготуватись.

Сопi зрозумiв, що прийшов час заснувати у своiй власнiй особi комiтет для вiдшукання заходiв i засобiв захисту себе вiд сувороi природи. Саме тому вiн i засовався стурбовано на своiй лавi.

У думках про те, як перезимувати, Сопi не заносився високо. Вiн не мрiяв нi про круiз Середземним морем, нi про сяюче небо Пiвдня i чудовi краевиди Неаполiтанськоi затоки. Три мiсяцi ув’язнення на Островi – ось чого жадала його душа. Три мiсяцi забезпеченого притулку i харчування у приемнiй компанii, далеко вiд посягань Борея та копiв – це було для Сопi вершиною бажань.

Уже кiлька рокiв гостинна в’язниця Блеквелл була його зимовою квартирою. Як його щасливiшi спiвмешканцi по Нью-Йорку купували кожноi зими квитки до Палм-Бiч або на Рiв’еру, так i Сопi мав своi нескладнi приготування для щорiчного паломництва на Острiв. Тепер настав час для них.

Минулоi ночi три недiльнi газети, якi вiн розподiлив – одну пiд пiджак, другу на ноги i третю на колiна, – не захистили його вiд холоду, коли вiн спав на своiй лавi бiля фонтана в старому парку.

Тому вiн дiйшов думки, що вже час переселитися на Острiв, який дасть йому бажаний притулок. Вiн з презирством ставився до всiх подачок мiськiй бiднотi в iм’я благодiйностi. На його думку, закон був милостивiшим, нiж фiлантропiя. У мiстi були численнi громадськi та приватнi благодiйнi установи, де вiн мiг би мати потрiбнi йому скромнi притулок i iжу.