Прекрасні й приречені

А всi тi Мiннi й Перл, Джуел i Дженнi метушаться довкола неi, нiби фрейлiни, розгортаючи перед нею лiниво-витончений креп-жоржет, нiжний шифон, який вiдтiнить нiжний рум’янець ii щiк, молочно-бiле мереживо, яке вкрие блiдим плетивом ii шию – камку зараз використовують хiба для оббивки тапчанiв або для священицьких ряс, а про тканини Самарканду пам’ятають тiльки поети-романтики.

Зараз вона деiнде, схиляе свою голiвку, аби примiряти сотнi капелюшкiв, розглядае себе з рiзних сторiн, ретельно вишукуе штучнi вишнi – пiд колiр своiх губ, чи плюмажi, якi були б такими ж витонченими, як ii грацiйний стан.

Настане полудень, вона поспiшить по П’ятiй авеню, як нордичний Ганiмед: ii шубка елегантно повторюватиме ii кроки, щоки зачервонiють, розмальованi пензлем вiтру, ii подих солодким туманом розтане в повiтрi, й вiдчиняться дверi «Рiцу», натовп розступиться, п’ятдесят чоловiчих очей завмруть i проведуть ii поглядом, бо вона пробудить забутi мрii в цих чоловiках огрядних i смiшних жiнок.

Перша година. Своею виделкою вона мордуватиме серце закоханого в неi артишоку, в той час як ii компаньйон уже подав себе пiд пiдливою i йому залишилося тiльки розбризкувати круг себе фрази пiдкореного чоловiка.

Четверта година: ii маленькi нiжки рухаються пiд музику, ii обличчя, таке не схоже на всiх у натовпi, ii партнер щасливий, як приголублене цуценя, i одержимий, як славнозвiсний капелюшник… А потiм, потiм нiч спаде на мiсто i, можливо, ще одна вiдлига. Лiхтарi розливатимуть свiтло на вулицю. Хто зна? Можливо, комусь, не надто розумнiшому за нього, пощастить вiднайти ту картинку, зроблену з тiней i пiни, яку вони знайшли на соннiй вулицi нiч перед тим.

А iм може пощастити, може пощастити! Тисячi таксi будуть позiхати на тисячах кутiв, i тiльки для нього цей поцiлунок стане безповоротним минулим. Тисячi подоб Таiс гукатимуть таксi й повертатимуть свое обличчя для ласки. А блiдiсть ii буде незайманою i прекрасною, а поцiлунок цнотливим, як мiсячне сяйво…

Збуджений, вiн скочив на ноги. Як це негарно, що ii немае вдома! Вiн усвiдомив, що все, чого хоче, – це поцiлувати ii, знайти спокiй у ii величнiй недосяжностi.

Тiльки вона могла заспокоiти його, забрати його невдоволення.

Ентонi одягнувся й вийшов, вiн уже давно мав зустрiтися з Рiчардом Кермелом, щоби послухати новий роздiл «Коханця-демона». Вiн не дзвонив Глорii до шостоi. Йому пощастило застати ii тiльки пiсля восьмоi, та (о, кульмiнацiя всяких принижень!) вона зустрiнеться з ним не швидше вiвторка ввечерi.