Прекрасні й приречені

Музика закiнчилась, i вони повернулися за столик, де одинокий, але благородний джентльмен, пiднявся та обдарував iх такою чарiвною посмiшкою, нiби потиснув кожному руку, вiтаючи з блискучим виступом.

– Блокхед нiколи не танцюе! Я гадаю, що в нього дерев’яна нога, – зауважила Глорiя на весь столик. Трое молодих чоловiкiв заворушились, а той, кого це стосувалось, помiтно скривився.

Це був саме той гострий кут у знайомствi Блокмена з Глорiею. Вона постiйно спотворювала його прiзвище. Спершу це було «Блокхаус», потiм ще бiльш ненависне «Блокхед».

Вiн намагався iронiзувати i просив, щоби вона називала його на iм’я, i вона навiть чемно намагалася, та все ж нiчого не могла вдiяти й незмiнно поверталася назад до «Блокхеда», покiрно й зi смiхом.

Звiсно, це було дуже зухвало й легковажно.

– Боюся, мiстер Блокмен подумае, що ми – легковажна компанiя, – зiтхнула Мюрiел, змахуючи в його напрямку устрицею.

– Гадаю, що вiн уже так думае, – прошепотiла Рейчел.

Ентонi намагався пригадати, чи вона хоч щось сказала до того.

Нiби нi. Це була ii перша фраза.

Мiстер Блокмен несподiвано вiдкашлявся та голосно i виразно промовив:

– Навпаки. Коли говорить чоловiк, за ним стоiть тисячолiтня традицiя. А жiнка – це магiчний рупор майбутнього.

За цiею приголомшливою фразою запанувала разюча тиша, Ентонi раптом подавився устрицею i швидко пiднiс серветку до обличчя. Рейчел i Мюрiел спробували засмiятись, але вийшло якось вимушено, Дiк i Морi приедналися до них, обидва червонiючи вiд ледь стримуваного смiху.

«Господи! – подумав Ентонi. – Це субтитри до якогось його фiльму. Вiн iх напам’ять вчить!»

Тiльки Глорiя мовчала. Вона глянула на мiстера Блокмена iз мовчазним докором.

– На Бога! Де ви тiльки це вiдкопали?

Блокмен дивився на неi, не розумiючи, що саме вона мае на увазi. Але по хвилинi оговтався та всмiхнувся ввiчливою посмiшкою, яка передавала всю терпимiсть, з якою iнтелектуал споглядае зiпсовану i незрiлу молодь.

З кухнi винесли суп, але разом iз ним з-за барноi стiйки з’явився концертмейстер: обличчя його було такого кольору, який можна успадкувати тiльки вiд гальби пива.

Отже, супу довелось остигати, поки звучала балада пiд назвою «Все в тебе на мiсцi, крiм твоеi жiнки».

Потiм було шампанське, й вечiрка почала набувати розмаху. Чоловiки, крiм Рiчарда Кермела, пили вже не стримуючись, Глорiя i Мюрiел також сьорбали бокал за бокалом, Рейчел Джерел не випила жодного.