Прекрасні й приречені

Якщо я курив, а вiн заходив до кiмнати, то починав принюхуватися. Вiн – надокучливий педант, зануда, та ще й лицемiр. Я напевно тобi цього не казав би, якби не випив, але менi здаеться, що це все не важливо.

Джералдiна, однак, продовжувала виявляти iнтерес. Вона так i не доторкнулася до склянки, тримаючи ii великим i вказiвним пальцями, та дивилася на нього очима, в яких промайнув страх.

– Як це лицемiрний?

– Ну, – сказав Ентонi, втрачаючи терпiння, – може, й не зовсiм. Але йому не подобаеться те, що я полюбляю, менi навiть видаеться, що йому не цiкаво.

– Хм. – Вона, здаеться, нарештi задовольнила свою цiкавiсть. Вiдкинулася на диван i сьорбнула коктейль.

– Ти кумедний, – вона зробила вдумливий висновок. – Напевно, всi хочуть за тебе замiж, бо твiй дiд багатий?

– Не всi, але чи можу я iм дорiкнути? В усякому разi, розумiеш, я нiколи не хотiв одружитися.

Цю фразу вона знехтувала.

– Одного дня ти закохаешся. О, так, я знаю, – iз виглядом мудреця додала вона.

– Нерозумно з мого боку було втягнутися в цю розмову. Саме це згубило шевалье О’Кiфа.

– Божевiiiiiiльний! – мило пролепетала дiвчина, вона завжди використовувала цю недоладну мотузяну драбину, щоби перебратися через прiрву власноi розумовоi недолугостi. Пiдсвiдомо вона вiдчувала, що таким чином повертае людину, чия уява значно перевищувала ii, назад у межi досяжностi.

– Ой, нi! – запротестував Ентонi. – О, нi, Джералдiно, тiльки не треба бавитись у психiатра з шевалье.

– Гадаю, я зможу зрозумiти, був би в тому якийсь змiст, – дещо ображено вiдповiла Джералдiна.

– Тодi деякi епiзоди з життя шевалье можуть видатися цiкавими.

– Так?

– Саме його передчасна кончина наштовхнула мене на думку, що вiн мiг стати нам у пригодi. Менi не подобаеться починати знайомство з ним iз останнього епiзоду, але, здаеться, така його доля, ввiйти у твое життя з кiнця.

– То що з ним сталося? Вiн помер?

– Помер! А доля його була така, Джералдiно. Вiн був iрландцем, напiвмiфiчним iрландцем, iз тих нестримних, з благородним акцентом i рудуватим волоссям. Його прогнали з Ерiну в останнi днi лицарства, тож вiн, ясна рiч, вирушив до Францii. Отож, шевалье О’Кiф мав одну слабкiсть, таку ж, як я. Вiн був надзвичайно чутливим до впливу всiляких жiнок.