Прекрасні й приречені

Потiм чоловiк iз дружиною обмiнялися привiтаннями – вiн сказав iй, що надворi похолоднiшало, що вiн iшов до газетного кiоску на Сорок четвертiй вулицi по газету Канзас-Сiтi. Що вiн намагався повернутися додому автобусом, але було занадто холодно, так, так, так, так, занадто холодно.

Мiсiс Гiлберт додала родзинки його пригодам, будучи враженою його стiйкiстю до сувороi погоди.

– Який ти смiливий! – iз захопленням вигукнула вона. – Який смiливий! Я нiзащо би не вийшла на вулицю.

Мiстер Гiлберт зi справжньою чоловiчою витримкою проiгнорував благоговiння, яке викликав у своiй дружинi.

Вiн повернувся до молодикiв i з переможним виглядом скерував iх на ту саму розмову про погоду. Вiн закликав Рiчарда Кермела згадати листопад в Канзасi. Запровадивши тему, вiн постiйно витягував ii, обсмоктував i розтягував так, що вона висiла у повiтрi, поки повнiстю не знекровилась.

Успiшно було запропоновано для обговорення стародавню тезу, що колись днi були теплiшi, а ночi приемнiшi, вони вирахували точну вiдстань мiж двома нiкому не вiдомими крапками, що iх Дiк мав необачнiсть згадати.

Ентонi безвiдривно дивився на мiстера Гiлберта й почав впадати в транс, куди за хвилину прокрався усмiшливий голос мiсiс Гiлберт:

– Менi здаеться, що холод тут бiльш вiдчутний через вологу, вiн нiби в’iвся в моi кiстки.

Це зауваження, вiдповiдно «затакане», вже крутилося на язику мiстера Гiлберта, його не можна було винуватити за рiзку змiну теми.

– Де Глорiя?

– Мае вже бути тут iз хвилини на хвилину.

– Ви знайомi з моею донькою, мiстере?…

– Не мав такоi честi. Але Дiк багато про неi розповiдав.

– Вони з Рiчардом – кузени.

– Справдi? – Ентонi вичавив посмiшку. Вiн не звик бути в товариствi старших за себе, i його рот уже скам’янiв вiд надмiрних усмiхiв. Було дуже приемно дiзнатися, що Глорiя i Дiк – брат i сестра в перших. Йому поталанило впродовж подальших хвилин кинути на свого друга агонiзуючий погляд.

Рiчард Кермел висловив занепокоення, що iм час iти.

Мiсiс Гiлберт було шалено шкода.

Мiстеру Гiлберту було дуже прикро.

Мiсiс Гiлберт висловила ще одну думку на взiрець того, буцiмто вона дуже рада, що вони прийшли, навiть якщо iм довелося провести час у компанii староi жiнки, занадто староi, щоби флiртувати з ними. Ентонi з Дiком ця реплiка видалася такою дотепною, що вони смiялись у три-чотири такти.

Чи завiтають вони знову?

– О, так, звичайно.