Потоп. Том III

Пан маршалок рота вiдкрив, повiками заклiпав i дивився на пана Заглобу таким спантеличеним поглядом, немовби хотiв його спитати: «Якоi саме вам клепки бракуе?»

Але пан Заглобa не дав збити себе з пантелику, а лише губу закопилив (цей жест вiн перейняв вiд пана Замойськогo) i промовив:

– Я чув, як пан Чарнецький особисто перед усiм вiйськом оголосив: «Не нашi то шаблi б’ють, але, каже вiн, iм’я пана Любомирського б’е, бо, каже вiн, шведи як дiзналися, що вiн наближаеться, то духом так занепали, що в кожному жовнiровi маршалка бачать i, як барани, пiд нiж голови вiддають».

Якби всi сонячнi променi впали вiдразу на обличчя пана маршалка, то й тодi обличчя не посвiтлiло б бiльше.

– Тобто? – вигукнув вiн. – Сам пан Чарнецький таке сказав?

– Так i е, i багато iнших речей, але не знаю, чи менi годиться повторювати, бо вiн це конфiденцiйно казав.

– Можете сказати! Кожне слово пана Чарнецькогo варте того, щоб його сто разiв повторити. Непересiчна це людина, я здавна це казав!

Пан Заглобa глипнув на маршалка, примружив одне око i пробурчав собi у вуса:

– Проковтнув гачок, зараз я тебе витягну.

– Що ви там бурмочете? – спитав маршалок.

– Я кажу, що вiйсько так на честь вашоi гiдностi салютувало, що й самого короля краще не вiтало б, а в Пшеворську, коли ми всю нiч шарпали шведа, яка хоругва не наступала, то кричали: «Любомирський! Любомирський!» І кращий це мало вплив, нiж усi «алла» i «бий, убий».

Маршалок мимоволi зиркнув на пана Скшетуськогo, а той розчервонiвся, як буряк, i щось собi бурмотiв пiд носом.

Тим часом офiцери маршалка стали вихваляти вголос делегатiв.

– Ось як дипломатично вчинив пан Чарнецький, таких ввiчливих кавалерiв посилаючи! Обое славетнi лицарi, а одному мед просто з рота тече!

– Завжди я мiг порозумiтися з паном Чарнецьким, котрий до мене такий доброзичливий, але тепер немае такоi речi, якоi я для нього не зробив би! – вигукнув маршалок, очi котрого аж затуманились вiд насолоди.