Потоп. Том III

– Ми нiкому не кланялися i не будемо… Ma foi! Замостя не вiддам, i баста.

– За здоров’я господаря! – загукали офiцери.

– Vivat! Vivat!

– Пане Заглобо! – покликав староста. – Шведського короля я в Замостя не впущу, а вас зi Замостя не випущу!

– Пане старосто, дякую за милостi, але цього ваша гiднiсть не зробить, бо наскiльки Карлa першим рiшенням ви б засмутили, настiльки другим його втiшили.

– Тодi дайте слово, що до мене пiсля вiйни приiдете, чуете?

– Даю.

Довго ще бенкетували, проте сон став морити лицарiв, тому пiшли вони на спочинок, особливо що незабаром мали для них початися безсоннi ночi, бо шведи були вже близько й авангард iхнiй побачити сподiвалися будь-якоi години.

– Таки Замостя вiн нiкому не вiддасть, – говорив пан Заглобa, повертаючись до своеi квартири iз Скшетуськими i паном Володийовським. – Ви зауважили, панове, як ми один одному сподобалися. Добре нам у Замостi житиметься, i менi, i вам. Ми з паном старостою настiльки притерлися, як жоден столяр краще не припасуе.

Добрий пан. Гм!.. Якби був моiм пугiналом i якби його на поясi носив, то часто би його об брусок гострив, бо вiн трохи тупий. Але добрий чоловiк, цей не зрадить, як тi сучi сини бiржанцi. Ви вважали, що магнати проковтнуть старого Заглобy. А дзуськи. Заледве Сапеги спекався, а вже другий лiзе. Але цього я настрою, як контрабас, i таку на ньому арiю шведам зiграю, що до смертi пiд Замостям дотанцюються. І накручу його, як гданський годинник iз курантами.

Дальшу розмову перервав гомiн, що долiтав iз мiста.

За хвильку знайомий офiцер швидко промчав повз спiвбесiдникiв.

– Стiйте! – закликав пан Володийовський. – Що там?

– Заграву з валiв видно. Щебжешин горить! Шведи вже тут!

– Гайда на вали, шановне панство! – запропонував пан Скшетуський.

– Йдiть, а я подрiмаю, бо менi завтра сили будуть потрiбнi, – вiдмахнувся пан Заглобa.

Роздiл III

Тiеi ж ночi пан Володийовський виiхав iз роз’iздом i над ранок привiв кiльканадцятьох язикiв. Вони пiдтвердили, що шведський король власною персоною у Щебжешинi перебувае i незабаром уже стане пiд Замостям.

Утiшився пан староста калуський цiею звiсткою, бо давно йому кортiло випробувати своi гармати i мiцнiсть стiн на шведах. До того ж вiн вважав, i цiлком слушно, що навiть якщо й доведеться все ж здатися, то все одно шведськi сили застрягнуть тут на кiлька мiсяцiв, а в цей час Ян-Казимир збере вiйсько, приведе цiлу орду на допомогу i по всiй краiнi повсюдний i звитяжний опiр пiдготуе.