Потоп. Том II

– Ближчi вони шведам, нiж ми, католики. Це вони найбiльше грабують, садиби палять, панночок викрадають, особистих образ завдають. Вся краiна вiд них у тривозi, бо цiлком безкарно iм усе з рук сходить, i легше в шведських комендантiв на шведа знайти справедливiсть, нiж на свого еретика. Кожен комендант, як лише слово писнеш, зараз же вiдповiсть: «Не маю я права його переслiдувати, бо це не моя людина. Йдiть до ваших трибуналiв». А якi там тепер трибунали, яка екзекуцiя, коли все в руках шведiв? Куди швед не потрапить, там еретики його заведуть, а на костели та священикiв головнi вони excitant[32 - Excitant (фр.

Тут шляхтич замовк i глипнув неспокiйно на пана Кмiцицa.

– Але ви ж казали, що з Княжоi Пруссii, то, може, й ви лютеранин?

– Хай мене Бог вiд цього боронить, – спростував пан Анджей.

– Хвала Всевишньому, бо я вже злякався. Шановний пане, attinet quod[33 - Attinet quod (лат.) – що стосуеться.] Литви, то й там дисидентiв достатньо, i вождя свого могутнього в Радзвилiллi мають, котрий таким великим зрадником виявився, що хiба з одним паном Радзейовським рiвнятися може.

– Щоб йому чорти душу з горла витягнули, перш нiж новий рiк настане! – вигукнув злiсно пан Кмiциц.

– Амiнь! – пiдсумував шляхтич. – А також його слугам i помiчникам, його катам, про котрих аж сюди до нас звiстки дiйшли, а без них вiн не зважився б на згубу вiтчизни.

Пан Кмiциц зблiд i не сказав нi слова. Не питав також, не смiв питати, про котрих це помiчникiв, слуг i катiв той шляхтич торочить.

Їдучи повiльно, доiхали пiзно ввечерi до Пултуськa. Там пана Кмiцицa викликали до епископського палацу, alias[34 - Alias (лат.) – iнший, ще один.] замку, щоб комендантовi представився.

– Я постачаю коней вiйськам його шведськоi величностi, – рапортував пан Анджей, – i я маю квитанцii, з якими до Варшави по грошi iду.

Полковник Ізраель (таким було прiзвище цього коменданта) усмiхнувся у вуса i промовив:

– То покваптесь, пане, поспiшiть, i вiзьмiть назад пiдводу, щоб мати на чому тi грошi везти.

– Дякую за пораду, – вклонився пан Анджей. – Я так розумiю, що ваша милiсть насмiхаеться собi з мене.