Потоп. Том II

Пiд впливом цих почуттiв князь розпалився весь, кров у ньому заграла, як у схiдного жеребця, всi його фiбри стрепенулися незвичайно, i свiтло так било вiд усiеi його постатi, як вiд його дiамантiв.

Розмова за столом точилася на загальнi теми, але врештi перейшла в единий хор похвал i лестощiв князевi Богуславовi, якi вельможний кавалер слухав з усмiшкою, але без зайвого задоволення, як звичайнi та буденнi речi. Згадували про його военнi дii та поединки. Прiзвища переможених князiв, маркграфiв, баронiв сипалися, як iз рукава.

– Хоч би фортуна i родовитiсть не ставали на перешкодi, не хотiв би я вашiй свiтлостi дорогу перейти i лише те мене дивуе, що ще такi смiливцi знаходяться.

– Що ж ви хочете, оберсте Ганхов! – сказав на це князь. – Є люди з дубовим обличчям i бичачим поглядом, сам вигляд яких лякае, але мене Бог вiд цього милував.

– Як нiчний метелик не боiться смолоскипа, – зауважила, кокетуючи манiрно панi Корф, – поки в ньому не згорить.

Князь Богуслав засмiявся, а панi Корф продовжувала, не перестаючи манiритись:

– Панiв жовнiрiв бiльше поединки цiкавлять, а ми, жiнки, радi б також щось i про амури вашоi свiтлостi почути, що про них звiстки аж до нас доходили.

– Неправдивi, панi добродiйко, неправдивi. Все дорогою наросло. Сватали мене, це правда. Французька королева була така ласкава.

– З принцесою де Роан, – докинув князь Януш.

– Або з панною де ля Форс, – додав Богуслав, – але що моему серцю навiть сам король не мiг кохати наказати, а статкiв, дяка Боговi, не маю потреби у Францii шукати, то не могло бути паляницi з цього борошна. Гiднi це були панночки, це правда, на обличчя вродливi, але в нас е ще гарнiшi. І менi не було б потреби з цiеi кiмнати виходити, щоб таку знайти.

Тут вiн кинув тягучий погляд на Олюньку, котра вдала, що не чуе, i щось торочила пановi расейняйському мечнику, а панi Корф знову взяла слово:

– Достатньо i тут гожих, але немае таких, якi б iз вашою свiтлiстю заможнiстю i походженням зрiвнятися могли б.

– Дозвольте, панi добродiйко, заперечити, – пожвавiшав Богуслав. – Бо не думаю, щоб польська шляхтянка була чимось гiрша за панну Роан, чи панну Форс. Та й не в новину Радзивiллам зi шляхтянками одружуватися, адже iсторiя подае цьому численнi приклади.