Потоп. Том II

Довкола шиi чоловiк мав викладений широкий комiр iз дивовижного брабантського мережива, цiни неймовiрноi, i такi ж манжети на зап’ястках. Золотий ланцюг спадав йому на груди, а через праве плече, уздовж усього жупана, тягнулася аж до лiвого стегна портупея вiд шпаги з голландськоi шкiри, але так щедро усiяна дiамантами, що видавалася, смугою свiтла, яка мiнилася. Так само виблискував вiд дiамантiв i ефес його шпаги, а в кокардах його черевикiв свiтилися два найбiльшi, величиною з горiх. Уся постать магната здавалася величавою, однаково i шляхетною, i прекрасною.

В однiй руцi князь тримав мереживну хустинку, другою пiдтримував завiшений за тодiшньою модою на ефесi капелюх, оздоблений майстерно укладеним чорним страусовим пiр’ям, надзвичайно довгим.

Усi, в тому числi й князь Януш, задивилися на нього з подивом i захопленням. Князевi воеводi пригадалися його молодi лiта, коли вiн так само вражав усiх при французькому дворi красою та багатством. Лiта цi були вже далеко, але тепер здавалося гетьмановi, що вiн ожив у цьому чудовому кавалеровi, котрий те саме носив прiзвище.

Розчулений князь Януш, проходячи повз нього, торкнувся вказiвним пальцем грудей брата.

– Свiтло вiд тебе променiе, немов вiд мiсяця, – сказав вiн. – Чи не задля Бiлевичiвни так вирядився?

– Мiсяцю всюди легко протиснутись, – вiдповiв хвалькувато Богуслав.

І вiн став балакати з Ганховом, бiля якого, можливо, навмисно став, аби кращим здаватися, бо Ганхов був чоловiк на диво плюгавий: обличчя мав темне i вiспою пооране, нiс картоплиною i задертi вгору вуса.

Тут увiйшли дами: панi Корф та Олюнька. Богуслав кинув на неi швидкий погляд i поспiшно вклонився панi Корф, i вже було пiдняв пальцi до вуст, щоб Бiлевичiвнi послати, за парубоцькою модою, повiтряний поцiлунок, та помiтивши ii витончену, горду та вражаючу вроду, в одну мить змiнив тактику. Правою рукою вхопив капелюх, пiдiйшов до панночки i схилився так низько, що майже зiгнувся вдвое, пасма перуки впали йому з обох бокiв на плечi, шпага прийняла горизонтальне положення, а вiн стояв так, зумисне помахуючи капелюхом i пiдмiтаючи пiр’ям на знак пошани паркет перед Олюнькою.