Потоп. Том II

Але тут увiйшов пан Володийовський, дуже схвильований i вiд гнiву блiдий, шапку на стiл швиргонув i вигукнув:

– Це переходить усi межi! Трое убитих, Юзва Бутрим поранений, ледве дихае!

– Юзва Бутрим?.. Tа ж у нього ведмежа сила! – здивувався пан Заглоба.

– Його на моiх очах сам пан Кмiциц огрiв, – не змовчав пан Рендзян.

– З мене досить того пана Кмiцицa! – нервував пан Володийовський. – Де вiн тiльки не з’явиться, трупи за собою, як мор, залишае. Годi вже! Квит за квит, горло за горло.

Але тепер новий рахунок. Людей менi побив, на добрих пахолкiв напав. Це йому до першого побачення закарбуеться.

– Правду кажучи, це не вiн на них напав, а вони на нього, бо вiн у найтемнiший кут заховався, щоб його не впiзнали, – зронив пан Рендзян.

– А ви, замiсть того, щоб iм допомагати, ще на його користь свiдчите! – розгнiвався пан Володийовський.

– Я за справедливiсть. А щодо допомоги, то хотiли моi допомогти, лише незручно iм було, бо в сум’яттi не знали, кого лупцювати, а кого берегти, та й самим через те дiсталося.

Я з душею i скарбом утiк, i то лише через пана Кмiцицa поблажливiсть, бо послухайте, панове, як усе вiдбулося.

Тут пан Рендзян ретельно описав бiйку в «Поклику», нiчого не опустив, а коли врештi-решт сказав i те, що йому пан Анджей наказав, дуже здивувалися товаришi.

– То вiн так сказав? – перепитав пан Заглоба.

– Саме так, – пiдтвердив пан Рендзян. – «Я, каже, нi пановi Володийовському, нi конфедератам не ворог, хоча вони й iнакше думають.

Пiзнiше все з’ясуеться, а тим часом хай гурту тримаються, як Бог милий, бо iх вiленський воевода, як ракiв iз сака вибере».

– І сказав, що воевода вже в походi? – уточнив Ян Скшетуський.

– Говорив лише, що тiльки на шведську кiнноту чекае i що зараз же на Пiдляшшя вирушить.

– Що, панове, про це все думаете? – поцiкавився пан Володийовський, споглядаючи на товаришiв.

– Дивовижна рiч! – промовив пан Заглоба. – Або цей чоловiк Радзивiллa зраджуе, або нам якусь засiдку готуе.

Але яку? Радить купи триматися, яка шкода може звiдси для нас виникнути?

– Що вiд голоду здохнемо, – пояснив пан Володийовський. – Сам я маю повiдомлення, що пан Жеромський, пан Котовський i пан Липницький мають намiр роздiлити хоругви по кiлькадесят коней i по всьому воеводству розсiятися, бо разом не зможуть прогодуватися.

– А якщо Радзивiлл справдi пiдiйде? – спитав Станiслав Скшетуський.