Потоп. Том I

– Чорти по мою душу!.. Гаразд! – вигукував, мов у гарячцi, пан Анджей.

Панна Олександра тiеi ж митi звернулася до прядильниць:

– Якщо питатимуть, скажiть, що тут нiкого немае, а тепер у челядну i зi свiтлом сюди повертайтеся!..

Пiсля цього звернулася до пана Анджея:

– Он туди! – вказала дiвчина на прилеглу кiмнату.

І майже насильно випхала його у вiдчиненi дверi, якi негайно ж зачинила.

Тим часом озброенi люди заполонили подвiр’я i в одну мить Бутрими, Гостевичi, Домашевичi й iншi ввалилися в оселю.

– Люди! Що дiеться? Чого ви тут хочете? – спитала, не вiдводячи очей перед грiзними поглядами та зловiсним блиском оголених шабель.

– Кмiциц спалив Волмонтовичi! – крикнула шляхта хором. – Повбивав чоловiкiв, жiнок, дiтей! Кмiциц це зробив!..

– Ми його людей здолали! – почувся голос Юзви Бутримa. – А тепер його голови хочемо!.

– Його голови! Кровi! Зарубати вбивцю!

– Ловiть його! – стенула плечима панна. – Чого ж тут стоiте? Ловiть!

– А вiн не тут сховався? Ми коня пiд лiсом знайшли.

– Не тут! Дiм був зачинений! Шукайте в стайнях та оборах.

– У лiс утiк! – припустив якийсь шляхтич. – Гей же, пановe браття!

– Цить! – крикнув гучним голосом Юзва Бутрим. Пiсля цього пiдiйшов до господинi.

– Паннo! – попросив вiн. – Не ховайте його!.. Вiн проклятий!

Олюнька звела обидвi руки над головою.

– Проклинаю його разом iз вами!..

– Амiнь! – крикнула шляхта. – До забудов i в лiс! Знайдемо його! Гайда за бандюгою!

– Гайда! Гайда!

Брязкiт шабель i хода вiддалилися. Шляхта висипала на ганок i хутко посiдала на коней. Частина мисливцiв шукали ще якийсь час у забудовах, у стайнях, оборах, стодолi. Потiм голоси стали вiддалятися у бiк лiсу.

Панна Олександра прислухалася, доки гамiр зовсiм не зник, пiсля чого гарячково постукала у дверi покою, в якому зачинила пана Анджея.

– Немае бiльше нiкого! Виходьте!

Пан Кмiциц вивалився з кiмнати, як п’яний.

– Олюнько!.. – почав було вiн.

А дiвчина труснула розпущеним волоссям, яке вкривало ii спину, нiби плащем.

– Не хочу вас бачити, знати! Берiть коня й утiкайте звiдси!..

– Олюнько! – застогнав пан Анджей, простягаючи руки.

– Кров на ваших руках, як на каiнових! – скрикнула юнка, сахаючись, немов вiд гадюки. – Геть навiк!..