Державець

Як тiльки чужоземний завойовник заходить у будь-яку краiну, всi дрiбнi володарi примикають до нього, i це природно, бо iх спонукае ненависть до колишнього поневолювача, тому завойовнику немае потреби турбуватися про те, як залучити цих людей на свiй бiк; вони всi негайно приеднуються до його нових володiнь. Вiн мае лише наглядати, щоб вони не зiбрали занадто великi сили та не набули надмiрного впливу. Його власних сил i прихильностi мiсцевих цiлком достатньо, щоб упоратися з суперниками та повнiстю заволодiти новою провiнцiею.

Проте той, хто не вдасться до таких заходiв, незабаром втратить завойоване, а до того докладе незлiченних зусиль i турбот. Римляни неухильно дотримувалися цих правил у завойованих ними провiнцiях: вони закладали колонii, привертали до себе менш впливових осiб, нi в чому iм не потураючи, i послаблювали впливовiших; для чужоземних правителiв вони не залишали нi найменшоi шпарини. Обмежуся хiба прикладом Грецii. Ахейцiв i етолiйцiв римляни схилили на свiй бiк; Македонське царство принизили та вигнали звiдти Антiоха[5 - Антiох III Великий (241 до Р. Х. – 187 до Р. Х.) – сирiйський цар iз 223 до Р. Х. Вторгся в пiвнiчно-захiдну Грецiю, але римляни розбили його при Фермопiлах (191 до Р. Х.) i Магнезii (190 до Р. Х.).]. Однак заслуги ахейцiв та етолiйцiв ще не стали пiдставою дозволити iм розширити своi володiння; жоднi запевнення Фiлiппа[6 - Фiлiпп II Македонський (близько 382 до Р. Х. – 336 до Р. Х.) – цар Македонii з 359 року до Р. Х. Батько Александра Македонського.] в дружбi не завадили римлянам послабити його, а могутнiсть Антiоха не змусила iх визнати його право на володiння будь-якою територiею в Грецii. Римляни в цих випадках дiяли так, як треба чинити всiм розумним державцям: вони турбувалися не лише про теперiшнi, а й про майбутнi проблеми та шукали шляхiв, як iз ними впоратися. Адже передбачаючи iх заздалегiдь, легко знайти вихiд, а коли бiда вже настала, недуга стае невилiковною, i лiки вже не на часi. Виходить так, як медики подейкують про сухоти – спершу iх легко вилiкувати, але важко розпiзнати, а з часом, якщо з самого початку хвороба була запущена, вона стае очевидною, але майже невилiковною. Те ж саме i в державних справах: знаючи заздалегiдь (що доступне лише мудрим людям) про можливi нещастя, можна iм запобiгти, але якщо цього не сталося i загроза е очевидною для кожного, то тут уже нiчим не зарадиш.