Романи

Вiн уявив всю веселу компанiю на санях iз дзвiночками на заснiжених вулицях, за тим появу лiмузина, його скандальний вихiд iз Майрою, докiрливi погляди багатьох очей, його вибачливе бурмотiння – на цей раз справжне. Вiн з прикрiстю зiтхнув.

– Але, Майро… Ти впевнена, що ми перехопимо iх по дорозi до приiзду в клуб? – Вiн усе ще плекав примарну надiю, що вони зможуть непомiтно пройти до клубу Мiнегага i зустрiти компанiю так, нiби вони давно вже на мiсцi i затишно примостились бiля вогню (таким чином вiн би вiдновив свою репутацiю).

– Авжеж, звичайно, ми доженемо iх. Тiльки по-квапся.

Еморi зсудомило живiт. Коли вони сiли в машину, йому довелось блискавично впорснути порцiю дипломатii у божевiльний план, який щойно зародився в його головi. Базувався вiн на «десь хтось сказав» i «хтось переказав» у танцювальнiй школi, що вiн «страшенно привабливий i чимось схожий на англiйця».

– Майро, – сказав вiн, понижуючи голос i ретельно добираючи слова, – тисячу разiв вибач. Чи зможеш ти коли-небудь пробачити мене?

Вона спiдлоба поглянула на нього, його сповненi рiшучостi зеленi очi, його губи для неi, тринадцятилiтньоi поцiновувачки модних журналiв, були квiнтесенцiею романтики.

– Гадаю… так, звичайно…

Вiн знову подивився на неi, потiм опустив очi зi своiми густими вiями.

– Я жахливий… – iз сумом сказав вiн, – я не такий, як усi. Не знаю, чому я роблю стiльки дурниць. Напевно, тому, що менi якось усе збайдужiло… – Вiн додав вiдчужено: – Знаеш, я багато палю.

Майрина уява намалювала нiчний тютюновий дебош, блiдого Еморi, вiн похитувався вiд отруених нiкотином легень. Вона вигукнула.

– О, Еморi, навiщо? Це дуже шкiдливо!

– Менi байдуже… – продовжував вiн похмуро, – у мене вже звичка. Знаеш, я робив багато такого, що якби моя сiм’я взнала… – вiн дав ii уявi можливiсть домалювати страхiтливi картини. – Знаеш, я був у кабаре минулого тижня…

Майра була у захватi. Вiн сумно пiдняв на неi своi зеленi очi.

– У всьому мiстi ти одна менi подобаешся найбiльше з-помiж усiх дiвчат. – І в поривi почуттiв вiн вигукнув: – Ти – чарiвна!

Майра не була впевнена у правдивостi почутого, але це звучало так стильно, хоча i доволi зухвало.

На вулицю спадали сутiнки. Коли лiмузин раптово завернув, ii штовхнуло до нього, i вони доторкнулись руками.

– Тобi не слiд курити, Еморi… – прошепотiла вона. – Хiба ти цього не розумiеш?

Вiн заперечливо хитнув головою.