Романи

А спробуй-но лишень знайти ii у перервi мiж танцями!

– І що ми тут забули? – запитав вiн одного вечора дiвчину iз зеленими заколками у волоссi, коли вони сидiли в чиемусь лiмузинi, припаркованому бiля замiського клубу в Луiсвiллi.

– Я не знаю, але у мене такий веселий настрiй.

– Будьмо вiдвертi одне з одним: ми нiколи не побачимось хоч ще раз. Я хотiв поiхати з тобою, бо ти найгарнiша дiвчина тут. Тобi справдi все одно: чи ти мене колись ще побачиш, чи нi?

– Так, але ж ти з усiма так поводишся? Чим же я це заслужила?

– Тож ти втомилась танцювати? І хочеш покурити, i все таке iнше, про що говорила? Чи просто…

– Ой, давай лiпше зайдемо досередини, – перебила вона, – якщо ти прагнеш усе аналiзувати.

Може, не будемо про це?..

Коли камiзельки ручного плетива ввiйшли у моду, Еморi у поривi натхнення охрестив iх «пестливим сорочками». Назва ця мандрувала вiд узбережжя до узбережжя iз вуст до вуст дамських спокусникiв i «популярних дiвчат».

ІЛЮСТРАЦІЯ

Еморi виповнилось вiсiмнадцять рокiв, i вiн був зростом трошки нижчий шести футiв, винятково вродливий, але якось нестандартно.

Обличчя його виглядало досить юним, лише проникливi зеленi очi, облямованi темними довгими вiями, руйнували цей образ невинностi. Дивно – йому бракувало отого вабливого тваринного магнетизму, який так часто супроводжуе i жiночу й чоловiчу красу. В особистостi його домiнувала радше розумова складова, i вiн був не в змозi вiдкидати чи включати ii, як кран iз водою. Але нiхто i нiколи не забував його обличчя.

ІЗАБЕЛЬ

Вона зупинилась на сходовому прольотi. Так, мабуть, мали б почувати себе плавцi перед стрибком з трамлiна, чи примадонни у вечiр прем’ери, або незграбнi кремезнi молодики в день вирiшального турнiру – всi цi почуття нуртували в нiй. Вона мала б спуститися сходами пiд дрiб барабанiв чи пiд рефрен з «Таiс» або «Кармен». Ще нiколи ii так не хвилювала власна зовнiшнiсть, i ще нiколи вона не була така перейнята цим.

Адже через шiсть мiсяцiв iй уже мало виповнитись шiстнадцять.

– Ізабель! – гукнула ii кузина Саллi з-за дверей убиральнi.

– Я готова. – Вона вiдчула, як iй нервово зсудомило горло. – Я мала послати додому за iншою парою черевикiв. За хвильку вийду.

Ізабель хотiла ще раз повернутись до вбиральнi, щоб востанне окинути себе оком у дзеркалi. Але щось ii стримало на мiсцi i змусило глянути вниз з широких сходiв клубу Мiнегага.