Романи

Вiн усвiдомив, що його значливi iнтереси ховаються у свiдомостi певноi особи – мiнливоi i непостiйноi. І щоб якимось чином пов’язати цю особу зi своiм минулим, сприймав ii як Еморi Блейн. Еморi вважав себе удачливим, здатним безмежно розвиватись як у хороший, так i в поганий бiк. Вiн не вважав, що мае сильний характер, але покладався на своi природнi здiбностi (вiн швидко вчиться) та на своi розумовi переваги (прочитав багато серйозних книжок). Вiн усвiдомлював, що нiколи не стане генiем якихось точних чи гуманiтарних наук.

Щодо природних даних, Еморi вважав себе дуже вродливим. (І це справдi було так.) Вiн бачив себе згодом вправним спортсменом i талановитим танцюристом.

Щодо суспiльства, тут його шанси були, мабуть, найбiльш хисткi. Хоча вiн однозначно вважав себе особистiстю, обдарованою незаперечним шармом, чаром, що дозволяло домiнувати над своiми ровесниками та приворожити будь-яке жiноче серце.

Щодо розуму, тут вiн вважав, що був, однозначно i без питань, вищий за всiх.

Але тут треба зробити уточнення: Еморi мав майже пуританську совiсть. Не те щоб вiн дуже ii наслухав (з часом вiн повнiстю знищив ii голос), але у п’ятнадцять рокiв ця совiсть ще твердила йому, що вiн значно гiрший за iнших хлопцiв… безпринципнiсть… бажання впливати на людей майже у всьому, навiть у найгiршому… безсумнiвна холоднiсть i вiдсутнiсть спiвчуття, що граничили часом iз жорстокiстю… пливке вiдчуття честi… грiховний егоiзм… тривожний прихований iнтерес до всього, що стосувалось питань статi.

Було в ньому якесь натужне вiдчуття слабкостi, що проступало крiзь його зовнiшню оболонку… Одна груба фраза з уст старшого хлопця (а старшi хлопцi зазвичай його зневажали) запросто могла вибити його з рiвноваги й увiгнати в похмуру чутливiсть, або боязку дурiсть… Вiн був рабом власних настроiв i вiдчував, що хоча й здатен на певну безшабашнiсть та зухвалiсть, але в ньому немае анi iстинноi хоробростi, анi самоповаги.

Марнославство, стримуване лише вiдчуттям недовiри до самого себе, чи то пак, знанням самого себе, вiдчуття, що люди автоматично пiдкоряються його волi, бажання випередити якомога бiльше хлопцiв по дорозi на якусь примарну вершину – з таким набутком Еморi поплив у юнацькi лiта.

НА ШЛЯХУ ДО ВЕЛИКОЇ ПРИГОДИ

Лiтнього млосного дня поiзд зупинився у Лейк-Дженева. Еморi угледiв свою матiр, що чекала на нього у власному електромобiлi на засипаному гравiем шляху.