Аліса в Дивокраї

Вона встромила крихiтний золотий ключик у замкову шпарину, й, на ii превелику втiху, вiн пiдiйшов!

Алiса прочинила дверцята й побачила, що вони ведуть до малесенького коридорчика, не бiльшого за пацючу нору; дiвчинка опустилася на колiна й крiзь цей коридор угледiла найпишнiший сад, який лишень можна собi уявити. Як же палко iй праглося вибратися з похмуроi зали й поблукати помiж цих барвистих квiтникiв та свiжих фонтанiв! Але в дверi навiть ii голова не пролазила. «А бодай би голова i пролiзла, – подумала бiдолашна Алiса, – то що за користь була б менi з неi без плечей.

Ах, якби ж я вмiла складатися, наче пiдзорна труба! Думаю, я змогла б, знати б лишень, iз чого почати». Бо ж, бачте, через те, що останнiм часом сталося стiльки всього чудернацького, вона почала пiдозрювати, що насправдi не так багато речей у свiтi дiйсно е неможливими.

Схоже, чекати бiля маленьких дверцят не було жодного сенсу, тож Алiса подалася назад до столика, несмiливо сподiваючись знайти там iнший ключ або принаймнi пiдручник зi складання людей на манiр пiдзорних труб.

Проте зараз вона знайшла на ньому маленьку пляшечку («Ранiше ii тут точно не було», – сказала Алiса) iз закрученим довкола шийки паперовим ярличком, на якому було гарними, великими лiтерами надруковано: «ВИПИЙ МЕНЕ».

Звiсно, «ВИПИЙ МЕНЕ» – гарна пропозицiя, та мудра маленька Алiса зовсiм не збиралася мерщiй САМЕ ТАК i вчинити.

«Нi, я спершу роздивлюся, – вирiшила вона, – й побачу, е на пляшцi напис «Отрута» чи немае»; бо ж Алiса читала кiлька чудових маленьких iсторiй про дiточок, якi обпеклися, стали поживою для диких звiрiв або вскочили в iншi неприемнi халепи тiльки тому, що вони НЕ пам’ятали простеньких правил, яких iх учили iхнi друзi, як-от: розпечена до червоного коцюба обпiкае, якщо тримати ii задовго, а якщо ДУЖЕ глибоко порiжеш руку ножем, то вона зазвичай кровить, а ще Алiса нiколи не забувала, що коли випити багато з пляшечки, на якiй написано «Отрута», це майже напевно тобi зашкодить, рано чи пiзно.

Та хай там як, на цiй пляшечцi не було напису «Отрута», тож Алiса наважилася покуштувати ii вмiст та, оскiльки напiй iй смакував (насправдi його смак був мiшаниною з вишневого пирога, заварного крему, ананаса, смаженоi iндички, iрисок та гарячих грiнок iз маслом), доволi швидко з ним упоралася.

* * * * * *

* * * * *

– Що за дивне вiдчуття! – вигукнула Алiса. – Напевно, я складаюся, як пiдзорна труба.