Аліса в Дивокраї

Тремким голосом вона промовила:

– Давай виберемося на берег, i я розкажу тобi свою iсторiю; тодi ти зрозумiеш, чого я ненавиджу котiв та собак.

Вибиратися вже давно був час, бо озеро вщерть загромадилося птахами й тваринами, якi в нього впали: тут були Качур i Додо[14 - Додо (або дронти) – вимерлi птахи, що мешкали на Маскаренських островах (Індiйський океан) i в XVII–XVIII столiттях були винищенi европейськими колонiстами.], Лорi[15 - Лорi – рiзновид папуг, що вирiзняеться дуже яскравим оперенням.] та Орленя, й iще кiлька кумедних тваринок.

Алiса попливла попереду, й усе товариство попрямувало до берега.

Роздiл третiй

Партiйнi Перегони та правдива iсторiя

На березi скупчилося воiстину чудернацьке товариство: птахи iз випацяним пiр’ячком, тварини з прилиплим до бокiв хутром, i геть усi мокрi мов хлющ, злi та знiяковiлi.

Найбiльше всiх, ясна рiч, турбувало, як би iм висохнути: щодо цього вчинили цiлу нараду, й незабаром Алiса вже запросто теревенила з усiма, начеб знала iх усе свое життя.

Вона встряла в доволi тривалу суперечку з Лорi, який пiд кiнець зовсiм спохмурнiв i тiльки й мiг казати: «Менi виднiше, бо я за тебе старший». Алiса з цим не погоджувалася, бо не знала, скiльки ж Лорi рокiв, а позаяк папуга навiдруб вiдмовився оголосити свiй вiк, то на тому розмова й урвалася.

Зрештою Миша, яка, схоже, була тут не останньою особою, гукнула:

– Ану, сядьте всi долi й послухайте мене! Я вас швиденько зараз висушу.

Усi хутко посiдали великим колом, у центрi якого опинилася Миша.

Алiса уважно вп’ялася в неi поглядом, адже безпомильно вiдчувала, що пiдхопить тяжку застуду, якщо зараз швиденько не висохне.

– Гм, – гмикнула Миша з поважним виглядом, – то що, всi готовi? Ось найсухiша рiч, яку я знаю. Тиша, прошу тишi! «Вiльям Завойовник, планам якого протегував папа, невдовзi пiдкорив англiйцiв, що потребували лiдерiв i в останнi часи чимало звикли до узурпацiй та загарбникiв. Едвiн та Моркар, графи Мерсiйський i Нортумбрiйський…»

– Кхе-кхе, – кашлянув Лорi, не в змозi приборкати лихоманкове тремтiння.

– Перепрошую? – суворо, але гречно спитала насуплена Миша. – Ви щось сказали?

– Я не казав, – спiшно вiдповiв папуга.

– А менi здалося, що так, – промовила Миша. – Тож я продовжу… «Едвiн та Моркар, графи Мерсiйський i Нортумбрiйський, висловили Вiльяму свою пiдтримку, i навiть патрiотично налаштований Стiганд, архiепископ Кентерберiйський, схилився до того…»

– Схилився до ЧОГО? – спитав Качур.