Аліса в Задзеркаллі

 – Вони знають, що я не можу до них дiстатися, – засапано видихнула вона, схиляючи свою тремтливу голiвку до Алiси, – а то б не наважилися таке вчиняти!

– Не зважайте! – заспокоiла ii Алiса, а тодi, схилившись до маргариток, якi знову заходилися горлопанити, прошепотiла: – Якщо ви не припнете язики, я вас повисмикую!

На мить запала тиша, а кiльа рожевих маргариток цiлковито побiлiли.

– Ось так iм! – сказала Тигрова Лiлея. – Маргаритки – це найгiрше. Щойно одна заговорить, усi iншi миттю пiдпрягаються, i можна просто зав’янути, коли чуеш, як вони теревенять!

– Як же це можливо, що всi ви так чудово розмовляете? – спитала Алiса, сподiваючись трохи пiдняти настрiй Тигровоi Лiлеi комплiментом.

– Поклади свою руку на землю й помацай, – порадила Тигрова Лiлея. – Тодi ти все зрозумiеш.

Алiса так i зробила.

– Вона дуже тверда, – сказала дiвчинка, – але я не розумiю, до чого тут це.

– В бiльшостi садiв, – пояснила Тигрова Лiлея, – клумби розпушують, як перини, тож квiти весь час сплять.

Ця причина звучала переконливо, й Алiса була рада дiзнатися про неi.

– Нiколи ранiше над цим не думала! – сказала вона.

– На МОЮ думку, ти нiколи не думаеш ВЗАГАЛІ, – сказала Троянда доволi суворим тоном.

– В життi не бачила нiкого, хто виглядав би дурнiшим, – додала Фiалка, та так несподiвано, що Алiса аж пiдскочила, бо ця квiтка досi ще не вимовила нi слова.

– Притримай СВОГО язика, – закричала Тигрова Лiлея. – Начебто ТИ взагалi хоч когось бачила! Засунеш свою голову пiд листя та хропеш i нiчогiсiнько не знаеш, що в свiтi робиться, наче брунька недозрiла!

– А в цьому саду е ще люди, окрiм мене? – поцiкавилася Алiса, вирiшивши не зважати на останню реплiку Троянди.

– Є ще одна квiтка в цьому саду, яка може рухатися, отак, як ти, – сказала Троянда. – Цiкаво, як ти це робиш… («Тобi постiйно щось цiкаво», – докинула Тигрова Лiлея.

– Вона схожа на мене? – нетерпляче запитала Алiса, бо iй сяйнула одна думка: «Десь у цьому саду е iнша маленька дiвчинка!»

– Ну, вона мае таку ж недолугу форму, – сказала Троянда, – але вона темнiша… i ii пелюстки дещо коротшi, менi здаеться.

– Їi пелюстки прилягають щiльно, майже як у Жоржини, – втрутилася Тигрова Лiлея, – а не розкуйовдженi абияк, як от у тебе.