Історія Флоренції. Державець

Костомаров: «Пiвденноруси споконвiку звикли чути у себе чужу мову й не сахатися людей з iншими обличчями та iншими уподобаннями… Пiвденноруси, якi отримали свою вiру вiд грекiв, не засвоiли тоi неприязнi до захiдноi церкви, що виникла в Грецii. В пiвденноруських мiстах греки, вiрмени, жиди, нiмцi, поляки, угри знаходили вiльний притулок… Цей дух терпимостi, вiдсутнiсть нацiональноi зарозумiлостi, перейшов згодом у характер козацтва й залишився в народi досi»[9 - Костомаров Н. И. Две русские народности. – Киев; Харьков, 1991.

За цих умов поширювалися iдеi ренесансних гуманiстiв насамперед через навчальнi заклади – спочатку це була Острозька академiя, що ii викладачi удосконалювали своi знання в унiверситетах Європи, передусiм в Італii – Кирило Лукарiс здобув освiту в Падуi та Венецii, Дiонiсiй Палеолог – у Римi. Пiзнiше до навчальних закладiв долучилася Киево-Могилянська академiя. Їi засновник Петро Могила iз самого початку взяв орiентацiю на тогочасну гуманiтарну освiту. Тому професори академii знайомили спудеiв не лише з теологiею та античнiстю, але й глибоко висвiтлювали писання iталiйських гуманiстiв епохи Вiдродження, зокрема Марсiлiо Падуанського, Франческо Петрарки, Джованнi Боккаччо, Галiлео Галiлея, Тассо.

Серед цих авторiв ми знаходимо й iм’я Нiкколо Мак’явеллi. Ідея сильноi особистостi була близька й зрозумiла Петровi Могилi, який своею дiяльнiстю реалiзував ii. Проте вiн не приймае iдеi Мак’явеллi про необхiднiсть сильноi свiтськоi влади державця – адже тодi треба було б визнати зверхнiсть польського короля, проти влади якого Петро Могила повсякчас виступав.

У системi поглядiв Теофана Прокоповича – «голови вченоi дружини» Петра І – iдея спiльноi влади державця стае основною.

Якщо врахувати те, що iнтелiгенцiя Украiни, до якоi належало й духовенство, загалом «розчинилася» в чужих полiтично-державних програмах, то вiдшукати iдеi «нацiональноi едностi», проголошенi Мак’явеллi, ми можемо лише в тих документах, якi стосувалися козацького руху, – це козацькi лiтописи Самовидця, Григорiя Граб’янки, Самiйла Величка.

І все ж те, що виокремлюе проблему розумiння «Державця» в Украiнi, – це поеднання полiтичних i моральних критерiiв. Адже для украiнцiв, завдяки iхньому менталiтету, було неприйнятним проголошення аморалiзму державця. Це добре усвiдомлювали видатнi дiячi на нивi полiтичноi нацiональноi боротьби – Б. Хмельницький, І. Мазепа та iн. Вони широко сприяли розвитку освiти й нацiональноi церкви.