Гітара, кості, кастет

– Вашому батьку не слiд дозволяти вам посиденьки iз сiльськими цирульниками, – зневажливо мовив гiсть i задумався: – Вам треба вийти в нью-йоркський свiт.

– Нi, – Амантiс сумно похитала головою. – Я надто симпатична. Аби стати свiтською дiвчиною в Нью-Йорку, треба мати довгий нiс, випнуту щелепу та сукню, як в актрис iз п’ес трирiчноi давностi.

Джим почав ритмiчно постукувати стопою по пiдлозi веранди, i через секунду Амантiс усвiдомила, що несвiдомо повторюе за ним.

– Зупинiться! – наказала вона, – не змушуйте мене робити це.

Вiн глянув вниз на своi стопи.

– Вибачте, – соромливо попрохав вiн. – Я i не помiтив… у мене просто звичка така.

Напружену бесiду перебив Гюго, що з’явився на схiдцях веранди, тримаючи в руках молоток та жменю цвяхiв.

Мiстер Пауелл неохоче встав та глянув на годинника.

– Чорт забери, нам пора, – промовив вiн, спохмурнiвши. – Слухайте. А чи б хотiли ви стати нью-йоркською свiтською ледi, вiдвiдувати всякi там бали й так далi, про що пишуть у книгах – як там панство розкидаеться грiшми?

Дiвчина зацiкавлено глянула на нього.

– Твоя родина знайома з людьми iз вищого свiту? – продовжував вiн.

– У мене лиш батько, i, розумiете, вiн суддя.

– Це погано, – погодився вiн.

Амантiс якимось чином вилiзла iз гамака, й обое плiч-о-плiч рушили до дороги.

– Гаразд, тодi я буду на сторожi й повiдомлю що можна зробити, – наполягав Джим. – Такiй красунi, як ви, необхiдно жити серед людей вищого рангу. Розумiете, може виявитися, що ми з вами рiдня, а нам, Пауеллам, слiд триматися разом.

– Що ви збираетеся робити в Нью-Йорку?

У цю хвилю вони були вже майже бiля ворiт, i гiсть вказав на два сумовитi останки свого авто.

– Водити таксомотор. Ось цей, що перед вами. Тiльки вiн постiйно розвалюеться на частини.

– І ви гадаете заробляти цим в Нью-Йорку?

Джим з непевнiстю зиркнув на неi.

Такiй вродливицi варто врештi опанувати себе та перестати труситися, як осиковий лист, над кожною дрiбницею.

– Так, мем, – вiдповiв вiн з гiднiстю.

Амантiс споглядала, як господар зi слугою прикрiплювали верхню частину авто до нижньоi, як злiсно колотили iх цвяхами. Опiсля мiстер Пауелл взявся за кермо, а його камердинер вмостився поруч iз ним.

– Превелике вам вдячний за гостиннiсть. Передайте привiт вашому батьку.

– Передам, – запевнила вона. – Навiдайте мене, коли вас не налякае присутнiсть перукаря в кiмнатi.

Помахом руки мiстер Пауелл вiдкинув таку неприемну думку.