Гітара, кості, кастет

З вулицi долинув шум iхнiх заведених автомобiлiв – переможний гуркiт моторiв заповнив радiстю тепле вересневе повiтря; так звучать юнiсть та сподiвання, що летять вгору, прямо в небеса. Вперед, до берега океану, щоб зануритися в його хвилi й забути – забути i його, i незатишне почуття, що виникло при виглядi його приниження.

Всi роз’iхалися; у залi залишилися лише вiн та Гюго. Джим раптом сiв, опустив голову i закрив обличчя руками.

– Гюго! – хрипко сказав вiн. – Ми iм не потрiбнi!

У вiдповiдь пролунав голос:

– Ну i що?

Вiн пiдняв голову – поруч iз ним стояла Амантiс.

– Краще б ви поiхали з ними, – сказав вiн iй. – Зараз я для вас – не найкраща компанiя!

– Що за нiсенiтницi?

– Кажу так, бо тепер ви – свiтська дiвчина, а я для цих людей – всього-на-всього слуга! Ви – в iхньому товариствi, це я влаштував. Краще йдiть, або ж бiльше цi люди не запросять вас на своi раути!

– Вони все одно не запрошують, Джиме, – тихенько мовила вона. – На завтрашнiй теж не отримала запрошення.

На його обличчi вималювалося обурення.

– Не запросили?

Вона похитала головою.

– Я iх змушу! – люто вигукнув вiн. – Я iм доведу, що вони повиннi! Я… Я…

Вона пiдiйшла до нього ближче; ii очi заблищали.

– Джиме, та ви не переймайтеся! – вона хотiла його заспокоiти. – Не хвилюйтеся! Що менi до них? Завтра ми самi пiдемо веселитися – тiльки ми з вами, удвох!

– Я з благородноi родини! – з викликом протягнув вiн. – Зрiйте в корiнь!

Рука дiвчини м’яко лягла на його плече.

– Знаю. Ви – кращий за них всiх разом взятих, Джиме!

Вiн пiдвiвся, пiдiйшов до вiкна й став зi скорботою спостерiгати за днем, що готувався до сну.

– Краще б я так i залишив вас дрiмати у вашому гамаку!

Вона розсмiялася.

– Я страшенно рада, що ви так не зробили!

Вiн обернувся й похмуро подивився в зал.

– Пiдмети тут, Гюго, i зачиняй, – сказав вiн тремтячим голосом. – Лiто скiнчилося, i нам час збиратися додому, на пiвдень!

Осiнь завiтала рано. Прокинувшись наступного дня, Джим Пауелл виявив, що в кiмнатi холодно; феномен вересневоi студенi на якийсь час змусив його забути про те, що сталося напередоднi.

Пiсля снiданку до нього майже повернулася його звична безтурботнiсть.