Пані Боварі

П’ять годин поспiль простовбичив вiн за столами, дивлячись на вiст, хоч нiчого в тiй грi не тямив. З якою насолодою вiн зiтхнув, знявши з себе черевики!

Емма накинула на плечi шаль i розчинила вiкно. Надворi стояла темна нiч, накрапав дрiбний дощик. Емма вдихала вологе повiтря, що вiдсвiжувало iй повiки. Бальна музика ще дзвенiла у неi в вухах, i вона намагалась не скоритися сну, щоб продовжити iлюзiю цього розкiшного життя, з яким вона мала вже прощатись.

Почало свiтати. Емма довго дивилась на вiкна замка, силкуючись вiдгадати кiмнати всiх тих, кого вона бачила увечерi, iй хотiлося б узнати iхне життя, проникнути в нього, злитися з ним.

Але було холодно, Емма тремтiла. Вона роздяглася й шмигнула пiд ковдру до сонного Шарля.

За снiданком було багато людей, вiн скоро скiнчився. Нiяких напоiв, на превелике диво лiкаря, не подавали. Зараз же пiсля снiданку мадемуазель д’Андервiлье зiбрала в кошик шматочки бiлих булочок i понесла iх на ставок лебедям. Гостi пiшли гуляти в оранжереi, де дивовижнi ворсистi рослини громадились пiрамiдами пiд висячими вазами, з яких, мов iз гадючих гнiздищ, вививалося попереплутуване зелене огудиння.

Оранжерея сполучалась критою галереею iз господарськими будiвлями. Бажаючи розважити панi Боварi, маркiз повiв ii оглядати стайнi. Над яслами в формi кошикiв були прибитi порцеляновi дощечки, на яких чорними лiтерами були виведенi iмена коней. Конi форкали i тупали, коли повз них проходив хазяiн, цмокаючи язиком. Пiдлога в лимарнi блищала, як паркет у вiтальнi.

Каретна збруя висiла посерединi на двох рухомих тумбах, а на стiнах були порозвiшуванi вуздечки, батоги, стремена, поводи.

Тим часом Шарль казав слугам запрягти шарабанчик. Його подали до пiд’iзду, уклали всi речi, i подружжя Боварi, попрощавшися з маркiзом та маркiзою, рушило назад у Тост.

Емма дивилась мовчки, як крутяться колеса. Шарль умостився на самому краi лавки i правував, розiп’явши руки: конячка трюхикала iнохiддю в надто широко розсунутих голоблях. Попущенi вiжки похльоскували ii по крижах, беручись миловинням, а валiза, припасована ззаду, поторохкувала об кузов.

Вони були на Тiбурвiльському узвозi, коли назустрiч iм iз смiхом промчала кавалькада вершникiв з сигарами в зубах. Еммi здалось, що мiж ними був i вiконт; вона обернулась, але змогла добачити вже далеко на обрii тiльки мигтiння голiв, що пiдiймались i опускались у мiнливих ритмах рисi чи галопу.

Проiхавши ще чверть лье, iм довелося спинитись – пiдв’язати мотузкою наритник.