Пані Боварі

По дорозi лiкар довiдався од малого провожатого, що добродiй Руо – дуже заможний хазяiн, ногу зламав собi минулого вечора, вертаючи од сусiда з хрещенського пирога. Оце вже два роки, як вiн удовiе. При ньому живе тiльки дочка-панночка, допомагае йому по господарству.

Колii на шляху стали глибшi; ще трохи – от вам i ферма Берто. Тут хлопчик шмигнув у якусь дiрку, побiг поза парканом i розчинив ворота. Кiнь сковзався по мокрiй травi, Шарль пригинався, щоб не зачепитись об нависле гiлля. Собаки аж захлиналися коло будки, рвучися на цепу.

Ферма була в гарному станi. Через вiдчиненi ворота в стайнях видно було добрi тягловi конi, що спокiйно жували сiно з нових ясел. Уздовж господарських будiвель парувала величезна купа гною, а в нiй греблися кури та iндики, ще й п’ятеро чи шестеро павичiв – гордiсть тутешнiх фермерiв. Кошара була довга, стодола висока, з чепурними гладенькими стiнами. Пiд повiткою стояли два чималi вози та четверо плугiв; тут же висiли батоги, хомути, черезсiдельники, наритники й синi повстянi пiтники, притрушенi дрiбною потертю, що сипалася з сiнника.

Назустрiч пановi Боварi з дому вийшла молода жiнка в синiй мериносовiй сукнi з трьома оборками. На плитi в горщиках i казанах варилося снiдання для челядi. На коминку сушилася змокла одежа. Жаровня, щипцi для вугiлля й горло пiддувального мiха – усе це величезних розмiрiв – вилискували, мов полiрована сталь, а на миснику вишикувалася цiла батарея кухонного посуду, в якому мерехтливо вiдсвiчувало i яскраве полум’я вогнища, i першi сонячнi променi, що пробивалися крiзь шибки.

Шарль пiднявся на другий поверх до хворого. Той лежав пiд ковдрами, обливаючись потом, вiдкинувши далеко вбiк свiй нiчний ковпак. Це був опецькуватий чоловiчок рокiв пiд п’ятдесят, бiлолиций, голубоокий, лисуватий спереду, з сережками у вухах. В узголiв’i стояла на стiльцi чимала карафка горiлки, з якоi вiн час вiд часу наливав собi по чарочцi «для охоти».

Перелом був простiсiнький, без жодного ускладнення. Нiчого кращого Шарль не мiг би й бажати. І ось, пригадавши собi, як поводилися з пораненими його вчителi, вiн став розважати пацiента всякими жартами; цi хiрургiчнi пестощi подiбнi до олii, якою змащують ланцети.