Пані Боварі

Вона простила його, обвинувативши в невдачi несправедливих екзаменаторiв, пообiцяла влаштувати якось справу i трохи пiдбадьорила сина. Батько узнав правду лише на п’ятий рiк; вона вже втратила свою гостроту, i старий примирився з нею. До того ж вiн не мiг припустити думки, щоб його потомок та був тупий.

Отже, Шарль знову засiв за науку й добре пiдготувався з усiх предметiв, визубривши напам’ять усi питання, i склав iспити цiлком пристойно. То-то було радостi для матерi! Дома влаштували з цього приводу урочистий обiд.

Де ж йому тепер практикувати? У Тостi. Там був лише один лiкар, та й той старий. Панi Боварi давно вже чекала його смертi, i не встигли дiдуся спорядити в останню дорогу, як Шарль уже оселився навпроти як його наступник.

Але виховати сина, вивчити його на лiкаря i влаштувати в якомусь Тостi – це ще далеко не все: треба було оженити його. І мати знайшла собi невiстку – вдову судового пристава з Дьеппа, що мала сорок п’ять рокiв i тисячу двiстi лiврiв рiчного доходу.

Хоч панi Дюбюк була негарна, суха, як тараня, i прищувата, як ропуха, вiд сватачiв не було вiдбою. Щоб домогтися свого, панi Боварi мусила всiх iх вiдсторонити; особливо спритно обiйшла вона одного ковбасника, за якого тягнули руку церковники.

Шарль сподiвався, що одруження полiпшить його становище, гадав, що стане вiльнiшим, буде порядкувати сам собою i своiми грiшми. Але жiнка взяла його в шори; вiн мусив говорити на людях так, а не отак, постити по п’ятницях, одягатися, як велiла дружина, правити за ii наказом гонорар з пацiентiв.

Щоранку iй притьмом бажалося шоколаду, щохвилини треба було з нею панькатися. Вiчно вона ахала та охала – як не нерви, то груди, то погане самопочуття. Та чого вiн рипаеться туди-сюди, та чого вiн десь ходить – iй самiй нудно, та чого вiн вернувся – не iнакше, як полюбуватися ii смертю. Увечерi, коли Шарль приходив додому, вона витягала з-пiд ковдри своi довгi та худющi руки, обiймала його за шию, садовила на лiжко й виливала йому своi гiркi жалi: вiн до неi байдужий, вiн кохае iншу! Недарма люди говорили, що вона буде за ним нещасна!.

II

Однiеi ночi, годинi об одинадцятiй, вони прокинулись вiд кiнського тупотiння. Щось пiд’iхало конем до самого ганку.