Аліса в Задзеркаллі

 – Хутчiш! Хутчiш!

І вони помчали так стрiмко, що зрештою почало здаватися, нiби вони несуться крiзь повiтря, ледве торкаючи ногами землю, аж поки раптом, у ту мить, коли дiвчинка вже майже позбулася сил, вони зупинилися, й Алiса виявила, що сидить на землi, засапана та очманiла.

Королева прихилила ii до дерева i сказала турботливим тоном:

– Тепер можеш трохи вiдпочити.

Алiса роззирнулася довкiл, чимало здивована:

– Ой, здаеться, ми весь час так i були пiд цим деревом! Усе так само, як i ранiше!

– Звiсно, так само, – сказала Королева, – а як би воно мало бути?

– Ну, в НАШИХ краях, – пояснила Алiса, все ще трохи сапаючи, – ти зазвичай потрапляеш у якесь iнше мiсце… якщо швидко бiжиш протягом довгого часу, як ми й робили.

– Якi повiльнi у вас краi! – здивувалася Королева. – Що ж, ТУТ, як бачиш, ТОБІ доводиться бiгти з усiеi сили, щоб тiльки залишитися на мiсцi. Якщо ж ти хочеш потрапити деiнде, то треба бiгти ще вдвiчi швидше.

– Я б не стала пробувати, якщо ваша ласка! – сказала Алiса. – Мене i тут усе влаштовуе… от тiльки МЕНІ дуже спекотно, ще й мучить спрага!

– Я знаю, що б ТОБІ припало до смаку! – доброзичливо мовила Королева i дiстала з кишенi маленьку коробочку. – Скуштуеш печива?

Алiса подумала, що буде неввiчливо сказати: «Нi», хоча це було зовсiм не те, чого iй хотiлося. Тож вона взяла печиво i прожувала його якнайстараннiше: печиво було ДУЖЕ сухе, й Алiса подумала, що нiколи в усьому своему життi не була така близька до того, щоб удавитися на смерть.

– Поки ти освiжаешся, – сказала Королева, – я познiмаю мiрки.

І вона витягла з кишенi стрiчку, роздiлену на дюйми, та почала мiряти землю й забивати невеличкi кiлки там i тут.

– Наприкiнцi двох ярдiв, – сказала вона, забиваючи кiлка, щоб позначити вiдстань, – я видам тобi iнструкцii… хочеш iще печива?

– Нi, дякую, – вiдповiла Алiса. – Менi й одного трохи не виявилося забагато.

– Спрагу вгамовано, я сподiваюсь? – спитала Королева.

Алiса не знала, що на це вiдповiсти, та, на щастя, Королева не чекала на вiдповiдь, а продовжила:

– Наприкнiцi ТРЬОХ ярдiв я повторю своi iнструкцii… раптом ти iх забула. Наприкiнцi ЧОТИРЬОХ я попрощаюся. А наприкiнцi П’ЯТЬОХ я пiду!

На цей момент Королева застромила в землю всi кiлочки, якi мала, й Алiса з цiкавiстю дивилася, як та повернулася до дерева, а потiм повiльно пiшла уздовж рядка.