Аліса в Дивокраї

Алiса пiдiбрала впущенi речi, а оскiльки в залi була страшна задуха, то почала обмахуватися вiялом, примовляючи мiж тим:

– Отакоi! Яке все химерне сьогоднi! А вчора ж усе було, як звичайно. Цiкаво, може, мене вночi пiдмiнили? Так, помiркуймо: чи саме такою я прокинулася сьогоднi вранцi? Здаеться, я таки почувалася трохи по-iншому. Та якщо я вже не та, то виникае запитання: хто я взагалi, заради Бога, така? Ах, ОЦЕ справжня загадка!

І вона стала пригадувати всiх знайомих дiтлахiв свого вiку, щоби пересвiдчитися, чи не стала вона кимось iз них.

– Я напевно не Ада, – мiркувала Алiса, – бо в Ади волосся завиваеться такими довгими кучерями, а в мене взагалi нiяких кучерiв нема. І ще я точно не Мабель, бо я ж знаю силу-силенну речей, а вона! О! Та вона нiчогiсiнько не знае! І крiм того ВОНА – це вона, а я – це я, i… О Господи, як же це все заплутано! Треба перевiрити, чи знаю я все те, що знала ранiше. Так-так, подивимося: чотири на п’ять буде дванадцять, чотири на шiсть буде тринадцять, чотири на сiм буде… о Боже! Я так нiколи до двадцяти не дiйду! Гаразд, таблиця множення – це дрiбнички: треба спробувати географiю.

І Алiса склала руки на колiнках, наче збиралася вiдповiдати урок, та почала декламувати вiрша, проте голос ii звучав якось хрипко й химерно, а слова були не зовсiм такими, як зазвичай:

Старанно крихта-крокодил

Плекае довгий хвiст:

Вертiти ним на цiлий Нiл

Найкращий мае хист.

Як ревно кiгтi вiн гострить,

Як вправно iкла тре,

І кожна рибка радо вмить

До нього в пащу пре.

– Певна, що це зовсiм не тi слова, – промовила нещасна Алiса, й очi ii наповнилися слiзьми, коли вона повела далi. – Мабуть, я все ж таки Мабель, i менi доведеться пiти й жити в тiй жалюгiднiй тiснiй халупi, а ще в мене зовсiм не буде iграшок, i… Ох, доведеться вчити купу урокiв! Ну нi, я вирiшила: якщо вже я Мабель, то залишуся тут! І даремно всi вони будуть звiшуватися сюди головою вниз та гукати: «Пiдiймайся знову до нас, дорогенька!» Я тiльки погляну вгору та промовлю: «То хто я тепер? Спершу скажiть менi, i якщо я вподобаю бути цiею людиною, то пiдiймуся, а як нi, то залишуся тут, поки не перетворюся на когось iще…» Але ж! – скрикнула Алiса й знову залилася слiзьми.