Аліса в Дивокраї

Усi знову скупчилися довкола Алiси, тодi як Додо урочисто вручив iй наперсток зi словами:

– Чи не зволите ви прийняти в дарунок цей елегантний наперсток?

На завершення цiеi коротенькоi промови всi загукали Алiсi привiтання.

Дiвчинцi все це здалося зовсiм безглуздим, але всi вони мали такий поважний вигляд, що засмiятися Алiса не наважилася, а оскiльки не знала, що сказати, то просто кивнула головою i взяла наперсток з усiею врочистiстю, на яку лишень спромоглася.

Наступною проблемою стало поiдання цукатiв, позаяк великi птахи жалiлися, що навiть не розкуштували своi, зате меншi пташечки похлиналися, i iх доводилося ляскати по спинах.

– О, ви ж обiцяли менi розповiсти свою надзвичайну iсторiю, – згадала Алiса, – i пояснити, як так сталося, що ви ненавидите… К. та С., – завершила вона майже пошепки, трохи побоюючись, чи не образилася Миша знову.

– У цiй iсторii все ясно й правдиво, – бундючно вiдказала Миша. – Тут уже нiхто мене не впiймае, навiть софiст[16 - У Давнiй Грецii софiстами називали майстрiв красномовства та суперечки. Така освiчена панi, як Миша, знала напевно, що софiст, як нiхто iнший, мiг би упiймати ii на неточностях в оповiдi.].

– Чого ж вас хтось тут ловитиме, – розгубившись, сказала Алiса i здивовано поглянула на Мишу, – тим бiльше за хвiст?

І поки Миша оповiдала, Алiса не припиняла дивуватися ii незрозумiлим словам, тож уявлення про мишчину iсторiю в неi склалося таке:

Злапав мишку Зуба —

тий, що заскочив до

хати, каже: «Ну ж

бо, негайно щоб

була на судi! Я вiд —

мов не приймаю i

тебе позиваю, бо

ж сьогоднi не

маю я розваги

собi».

дворнязi: «Що ж

за суд це наразi:

нi суддi, нi при —

сяжних, все

порожнi сло —

ва?» Злодiй

знову до неi:

«Буду сам

я суддею,

i такий

тобi при —

суд, що не

будеш

жи —

ва!»

– Ти не слухаеш! – холодно проказала Миша до Алiси.

– О, я перепрошую, – присоромлено вiдповiла Алiса. – По-моему, ви щойно дiйшли до п’ятого закруту, чи не так?

– Не зли мене тут! – верескнула Миша, пронизливо й доволi розлючено.

– Вузли у вас тут? – стривожилася Алiса, щомитi готова допомогти. – О, дозвольте, я розплутаю!

– І не подумаю, – буркнула Миша, що встала й подрiботiла геть.